П`ятниця, 2017-08-18, 4:19 AM
Ви увійшли якГість | Група "Гості"Вітаю ВасГість| RSS

Швидка допомога з географії


У вільну хвилину
Спілкування
200
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Лічільник
Рейтинг@Mail.ru

Publisher

Головна » Статті » Географія материків та океанів 7 клас » Австралія [ Додати статтю ]

Австралія. Природні умови та ландшафти

Вигляд ландшафтів Австралії в основному визначається великими монотонними рівнинами й плато, менш розповсю­дженими хвилястими пагорбами і розчленованими столовими плато, а також багнистими долинами рік, що часто повністю пересихають. У результаті геологічного розвитку Австралія виявилася чітко розділеною на 3 нерівні фізикогеографічні райони. Більше половини всієї площі материка займає Західне плато з рівною поверхнею, виробленою переважно в давніх гранітних і метаморфічних породах. Гори Східної Австралії, що охоплюють шосту частину площі материка, відрізняються найбільш різноманітним і нерівним рельєфом. Між цими дво­ма районами знаходяться Центральні низини — широкий від­критий коридор площею близько 2,6 млн кв. км, що простяга­ється від затоки Карпентарія до затоки Спенсер.

Західне плато, яке іноді називають Австралійським щи­том, включає всю Західну Австралію, майже всю Північну те­риторію і більше половини Південної Австралії. Тут розташо­вується більшість пустель і солоних озер, таємничих скель і химерних пагорбів, а також безліч рудників. Цей регіон є рідконаселеним. Найяскравіша його особливість — монотонний характер рельєфу — результат тривалого вивітрювання й еро­зії.

Вища точка — гора Зіл (1510 м) у горах Макдоннелл. Прибережні рівнини обривисті й зазвичай неширокі. Принайм­ні половина цього великого району одержує менше 250 мм опадів на рік, і тільки на північній і південнозахідній окраї­нах кількість опадів перевищує 635 мм. Унаслідок нестатку опадів і загальної положистості рельєфу у внутрішніх части­нах району дуже мало річок і навіть ті, котрі існують, не досягають моря. Численні озера, вказані на картах, — зазви­чай сухі солончаки або глинисті кріки, центри внутрішніх водозбірних басейнів. Більшість рік, навіть прив'язаних до окраїн материка, пересихає й відрізняється значними сезон­ними коливаннями стоку. Внутрішня частина району — пере­важно рівна або слабохвиляста поверхня, яка зрідка перери­вається скелястими хребтами й останцями. Виділяються чо­тири найбільш пустельні райони: Велика Піщана пустеля, пустеля Танамі, пустеля Гібсона і Велика пустеля Вікторія. Там простежуються тисячі рівнобіжних гряд червоного піс­ку заввишки від 9 до 15 м і завдовжки до 160 км. Найзначніші форми рельєфу у внутрішній частині району — гори Макдоннелл в окрузі АлісСпрінгс і гори Масгрейв на межі Північної території і Південної Австралії. Найвідоміші вер­шини, розташовані на захід і північний захід від гір Мас­грейв, — Олга, ЕрсРок і Коннер.

На більшій частині Західного плато рослинний покрив розріджений і складається переважно зі злаків, деревоподіб­них акацій і пустельних чагарників; після дощу на нетривалий час з'являється трав'яниста рослинність. Південна окраїна пла­то — рівнина Налларбор, складена могутніми товщами майже горизонтально залеглих морських вапняків потужністю до 245 м. Круті, часто стрімкі уступи вапняків заввишки до 60 м починаються біля мису Фаулера в Південній Австралії і про­стягаються на захід більше ніж на 965 км. Через нестачу води й убогість рослинності рівнина Налларбор є однією з найбільш пустельних куточків материка.

Розташоване в межах Північної території плато Барклі площею 129,5 тис. кв. км — ще одна значна вирівняна поверх­ня, яку принаймні місцями підстилають вапняки. Фактично це широка відкрита пологохвиляста рівнина із середньою висо­тою 260 м. За рік тут випадає близько 380 мм опадів. Рослин­ність в обох районах — евкаліптові ліси, які перемежовуються великими саванами. На Західному плато розташовані два ра­йони, що мають важливе економічне значення. Південнозахід­на окраїна — єдина частина щита, де клімат і ґрунти сприяють розвиткові сільського господарства. Там розводять овець і вирощують пшеницю, фрукти, виноград і овочі. Він постачає сільськогосподарську продукцію у Перт — єдине велике місто на усьому плато. Пілбара, розташована віддалік від прибереж­них поселень Дампір і ПортХедленд, — піднесена сильно роз­членована частина плато із середніми висотами близько 750 м. Саме тут зосереджені величезні запаси високоякісної залізної руди.

Гори Східної Австралії. Уздовж східного берега'Австралії від мису Йорк до центральної Вікторії і далі до Тасманії про­стягається піднесена смуга завширшки від 80 до 445 км і з площею 1295 тис. кв. км. Традиційна назва — Великий Водо­дільний хребет — не відповідає дійсності, тому що там немає безперервного хребта, лише зрідка зустрічаються форми, по­дібні до хребтів, і ніде немає посправжньому значних висот. Хоча насправді саме в цьому районі розташований головний вододіл материка, який має субмеридіональну довжину, у ба­гатьох місцях він слабко виражений у рельєфі. За винятком півострова КейпЙорк, корінні породи району утворилися від опадів, що накопичувалися в Тасманській геосинкліналі в ін­тервалі від раннього палеозою до крейдового періоду і були перекриті могутніми вулканічними товщами.

Щирина цих рівнин усюди, крім пригирлових ділянок рік, не перевищує 16 км. Над поверхнею часто піднімаються невисокі пагорби, і між рівниною і крутими, зверненими убік моря схи­лами, які позначають край гір, нерідко виражена зона пагорбів завширшки в кілька кілометрів. Зовнішні гірські схили наба­гато крутіші, ніж схили, звернені в глиб материка, і місцями такі бічні відроги підступають зовсім близько до берега Тихо­го океану, закінчуючись урвистими мисами. На півночі найви­щі точки знаходяться на східному краю плато Атертон, де вер­шина БартлФрір сягає 1622 м. Однак південніше цих місць аж до Брісбена дуже мало висот понад 600 м над рівнем моря, і середній фон височин не перевищує 300 м. Потім висоти знову збільшуються приблизно до 1500 м у хребті НьюІнгленд і складають приблизно 750 м у Блакитних горах, а в Сніжних горах сягають позначки 2228 м, найвищої на матери­ку (гора Косцюшко, найвища точка Австралії).

У горах Східної Австралії дві системи стоку, що розрізня­ються між собою. Більшість рік, що течуть до берега океану, мають постійний стік. Чимало з них починаються на захід від осьової зони гір, і їхні водозбірні басейни мають складну кон­фігурацію. Деякі ріки прорили глибокі ущелини.

На півострові КейпЙорк, найпівнічнішій частині гір­ського району Східної Австралії, вододіл розташований на відстані 25—30 км від східного берега на абсолютних висотах 500—600 м. Рослинність — зімкнуті евкаліптові ліси, що пере­межовуються густими вологими тропічними лісами. Найпівнічніша рівна поверхня гірського району, плато Атертон площею 31 тис. кв. км, піднімається на захід від Кернса. Перехід від поверхні плато з висотами 900—1200 м до тропічної прибереж­ної рівнини характеризується крутими схилами, і вологі вітри, що дмуть з.океану, приносять у цей район багато опадів. На його розчленованій поверхні розвинуті родючі вулканічні грун­ти, на яких раніше росли густі вологі ліси.

На південь від плато Атертон вододіл відхиляється в глиб материка, але його середні висоти складають усього близько 600 м аж до району Хьюендена, де будьяка подібність із гірсь­кою місцевістю втрачається. Потім протягом понад 800 км во' доділ дедалі більше відходить від східного берега Австралії (більш ніж на 400 км). У басейні Боуен сконцентровані великі запаси коксівного вугілля. На захід від Тувумби розповсюдже­ні в межах пологогорбистого району ДарлінгДаунс родючі вулканічні грунти, які сприяють розвиткові рослинництва.

Найвища частина гір Східної Австралії утворює дугу за­вдовжки 290 км на південь і південний захід від Канберри. Хоча цей район називається Австралійськими Альпами, навіть його найвищі вершини, які піднімаються вище 1850 м, явля­ють собою просто останці древніх споруд, що височать над ступенями сильно розчленованих плато. Однак місцями по­верхня має досить нерівний характер. Снігові гори — єдиний район материка, де щорічно бувають сильні снігопади. Тут зна­ходиться система гідррспоруджень Снігових гір, що постачає воду для вироблення енергії і зрошення долин Муррею й Маррамбіджі.

На схилах гір, звернених у глиб материка, ліси нижнього поясу були вирубані, а звільнені землі широко використову­ються під овечі пасовища, тоді як у верхньому поясі гір і" на крутих схилах, звернених до моря, ще збереглися густі евка­ліптові ліси. Верхня межа лісу тут сягає 1850 м над рівнем моря, вище стеляться альпійські луги. На південь від основ­ної смуги гір у штаті Вікторія розташована область Гіпсленд — сильно розчленована зона передгір'їв, колись вкрита густим помірновологим лісом. Більшість цієї території те­пер використовується під ріллі й пасовища. Проте тут доте­пер розвинута лісопильна промисловість. У Вікторії пасмо гір тягнеться зі сходу на захід майже до самого кордону зі штатом Південна Австралія, причому висоти скрізь склада­ють близько 900 м. Це багатий район тваринництва й виро­щування пшениці.

Тасманія поряд із великими островами в Бассовій прото­ці являє собою продовження пасма гір Східної Австралії.

Центральні низовини. Приблизно одну третину всієї пло­щі Австралії займають Центральні низовини, що утворюють широкий відкритий коридор між горами Східної Австралії і Західним плато. У структурному відношенні це система запа­дин, утворених осадовими товщами, які перекривають глибо­ко занурені кристалічні породи фундаменту. Уздовж перифе­рії низовин, а місцями й у межах самих низовин знаходяться хребти МаунтЛофті, Фліндерс і Великий Вододільний. Це залишки древніх гірських споруд, навколо яких відкладалися більш молоді осади. Пологість рельєфу й брак опадів —, най­більш яскраві особливості низовин. Вони дуже рідко підніма ються вище 300 м над рівнем моря, а в багатьох місцях не сягають і 150 м. Найвищі місцевості знаходяться там, де низо­вини підходять до хребта Фліндерс і гір Східної Австралії. Територія площею близько 10,4 тис. кв. км навколо озера Ейр, включаючи саме озеро, розташована нижче рівня моря. Поверхня низовини здебільшого монотонна і слабохвиляста; над нею на кілька десятків метрів піднімаються тільки ерозійні останці з пласкими вершинами і крутими схилами. Більшість цього регіону щорічно одержує менше 380 мм опадів, а в най­більш посушливому районі Австралії — навколо озера Ейр — середні річні суми опадів не перевищують 125 мм.

Ріки Муррей і Дарлінг, що беруть початок у горах Східної Австралії, течуть на захід і південний захід через низинні тери­торії, де опадів мало, а випаровування високе. Ці фактори в поєднані з інтенсивним мандруванням русел призводять до зменшення витрат на більшій частині течії рік. Територія, дре­нована рікою Дарлінг, в основному використовується під ове­чі пасовища, але в східних частинах вівчарство поєднується з рільництвом.

Область Ріверайна, розташована між ріками Лаклан і Муррей, поряд із землями уздовж нижньої течії Муррею і його приток у Вікторії — найважливіший район тваринництва і зернового господарства Австралії. Рельєф і ґрунти там спри­яють проведенню великомасштабного зрошення. Найбільші масиви зрошуваних земель зосереджені між ріками Маррамбіджі й Лаклан (іригаційна система Маррамбіджі), у частині ба­сейну Муррею, що знаходиться в Новому Південному Уельсі (іригаційна система Ріверайна) і у Вікторії (система ГоулбернКампаспеЛоддон). Крім того, є кілька невеликих ареалів зро­шуваних земель у низов'ях Муррею. У цих місцевостях роз­водять велику рогату худобу і вирощують фрукти, виноград і овочі. З уведенням у дію гідроенергосистеми «Снігові Гори» здійснене додаткове перекидання стоку в басейн Муррею і Маррамбіджі, і там удалося розширити площі зрощуваних зе­мель. Однак для зрошення всіх земель води всетаки нед

Категорія: Австралія | Додав: okinaka (2009-08-18)
Переглядів: 1813 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Copyright MyCorp © 2017