На VIII з’їзді Українського
географічного товариства (Луцьк, 2000) важливе місце було приділено розвитку
географічної освіти і культури. Цій проблемі було присвячено 69 доповідей на
відповідній секції, з якими виступили відомі українські географи, в тому числі
Л.Г.Руденко, І.Г.Черваньов, П.О.Масляк і ін. Та лише дві з цих доповідей (П.Штойко, і Й.Свинко)
торкнулися такого болючого і не висвітленого питання, як розвиток географічної
науки представниками західної діаспори.
Важливість такого вивчення посилюється тим, що саме
через географію західної діаспори приходить ідея вивчення України і формування
нового напрямку в географічній науці – українознавства.
Слід відмітити, що географічна наука західної
діаспори має значну систему навчальних та наукових закладів, серйозну професуру
і гідні наукові досягнення. Щодо закладів, то в першу чергу слід відмітити заснований
у Відні, а потім переведений до Праги Український вільний університет,
Український високий педагогічний інститут ім. Драгоманова у Празі та Українську
господарську академію в Подєбрадах.
Серед засновників Українського вільного університету
були відомі вчені І.Горбачевський, О.Колесса (ректор), С.Рудницький,
С.Дністрянський і ін. Ці вчені домоглися статусу університету західноєвропейського
зразка, який був визнаний урядом Чехословацької республіки на чолі з
Т.Массариком.
Під час роботи в УВУ С.Рудницький (1877-1937) читає
курси “Географія України” , “Завдання і методи землезнання України і Східної
Європи взагалі”. В цей час його наукові інтереси спрямовувалися на вивчення
природних областей України та геології і геоморфології Підкарпатської Русі
(Закарпаття). В 1923 році в Празі силами УВУ було видано дві частини “Основ
землезнання України”, які перевидавались у Львові (1924, ч.1) та Ужгороді
(1926, ч.2). У надрукованій у 1925 році книзі “Історія землезнання. Частина І
(Старі часи)” було покладено початок систематичного вивчення в українській
географії історії географічної думки (О.Шаблій, 1993).
Серед учнів С.Рудницького у Празі були К.Буцура,
В.Огоновський, Федів та ін. Деякі з них поїхали в Харків на запрошення уряду
Радянської України і розділили трагічну долю свого учителя.
Незважаючи на нетривалу працю С.Рудницького в
Інституті географії і картографії в Харкові, йому вдалося створити географічний
напрям українознавства. Аспірантом інституту (а, можливо, і самого
С.Рудницького) був молодий О.Т.Діброва, учні якого М.Д.Пістун, Ю.І.Пітюренко,
М.П.Крачило та інші створили серйозні наукові праці практично по всіх областях
України. Названі вище вчені ввійшли до числа провідних і найбільш відомих
вчених держави.
Серед співпрацівників С.Рудницького в Українському
вільному університеті у Празі були Ф.А.Щербина, М.Дольницький, М.Іваничук. Зокрема
М.Дольницький, продовжуючи працю С.Рудницького, сфорормулював концепцію України
як географічної одиниці і показав, що за політико-адміністративними межами
українці в кращому разі асимілювали.
Відомий статистик і історик Ф.А.Щербина (1849-1936)
належав до відомої школи земських статистиків і за дослідження селянських
господарств Острогожського повіту був нагороджений Великою Золотою медаллю
Російського географічного товариства (1887). Член-кореспондент Петербурзької
АН, Ф.Щербина досліджував проблеми історії та економіки України та українських
етнічних земель.
До числа здобутків західної міграції відноситься
наукова діяльність проф. В.Садовського (1886-1947), який в 1925-1945 роках
працював в Українській господарській академії в Подєбрадах та в Українському
вільному університеті. Родом з Волині, В.Садовський дав вичерпну характеристику
економіки українських земель (1935), показав негативні риси індустріалізації в
Радянській Україні (1925), провів економіко-географічне районування України
(1931), показав колоніальну політику більшовицького уряду по відношенню доУкраїни (1936).
Другий волинянин І.Фещенко-Чопівський (1884-1945)
створив ряд наукових праць з економічної географії, в першу чергу проаналізував
природні ресурси України. Ним же було підготовлено підручник з економічної
географії України.
Доля обох вчених трагічна. Вони загинули в застінках
сталінського ГУЛАГу і були реабілітовані лише в 90-х роках.
Велику наукову школу українознавства
створив відомий географ В.М.Кубійович (1900-1985). Його, а також Ю.Полянського,
І.Теслю, І.Олексишина, М.Кульчицького, А.Жуковського й ін. відносять до
представників західної діаспори повоєнного періоду.
Автор праць з демографії та
антропології України, дослідник Карпат Володимир Кубійович ще в довоєнний час
видав фундаментальні праці: “Атлас україни та сумежних країв” (1937), та
“Географія України та сумежних земель” (1938). Він у 1940 році став професором Українського вільного
університету.
Майже 40 років свого життя Кубійович присвятив
українській енциклопедії. Завдяки його праці в 1955-1989 роках вийшли
трьохтомна предметна і десятитомна словникова Енциклопедія Українознавства.
Весь свій спадок В.Кубійович заповів на продовження своїх праць та субсидій для
українознавців.
Володимир Кубійович створив центр Наукового Товариства
ім. Т.Шевченка в Сарселі під Парижем, який працює до даного часу.
В Українському вільному університеті працював відомий
геолог і геоморфолог Ю.Полянський, який згодом став провідним спеціалістом по
Андах і був удостоєний Державної премії Аргентини.
Ю.Полянський та І.Тесля співпрацювали з Кубійовичем ще
під час видання “Атласу України і су-межних країв” та “Географії України і
сумежних земель”, підготували для цих праць окремі карти і розділи.
І.Теслі (1902-1996) належить ряд праць з метеорології,
кліматології, картографії та історії українських поселень у Канаді. Він є
автором посібника з географії України “Наша Батьківщина” для шкіл української
діаспори
Багато праць з геології і геоморфології України
належить І.Олексишину (1901-1987), дослідникові стратиграфії і геоморфології
Північного Поділля і Південної Волині.
Після смерті В.Кубійовича НТШ в
Європі очолює А.І.Жуковський (народився 1922). Уродженець Буковини, він з 1980
року є професором Інституту Східних мов і цивілізацій Паризького університету,
а з 1969 – професор УВУ в Мюнхені. У своїх працях вчений досліджує питання
історії освіти, науки і культури України, суспільного і національно-визвольного
руху в Україні. В березні 1992
року А.Жуковський обраний членом Національної академії наук України по
спеціальності “історія культури”. Відтоді НТШ в Сарселі і НАН України почали
сумісну наукову роботу, яка спрямована на видання сучасної енциклопедії
України.
Вивчення наукової спадщини вчених діаспори, розпочате
О.Шаблієм, Ф.Заставним та В.Руденком, є цінним внеском у скарбницю української
географії, відновлює незаслужено забуті імена і на даний час чекає свого продовження.
Список
використаної літератури
1.Енциклопедія Українознавства. Загальна
частина. Перевидання в Україні. – К.,1994.
2.Жупанський Я.О. Історія географії в Україні. –
Львів: Світ,1997.
3.Заставний Ф.Д. Географія України. – Львів:
Світ,1994.
4.Казачий словарь-справочник. Т.3 / Составитель
Г.В.Губарев. – Сан Ансельмо, Калифорния, США, 1969.
6.Свинко Й. Визначні галицькі геологи й географи
західної української діаспори та їх внесок у розвиток географічної науки і
освіти // Україна та глобальні процеси: Зб. наук. праць. Т.3. – Київ-Луцьк:
Ред.-вид. відд. “Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 2000.
7.Шаблій О.І. Академік Степан Рудницький –
фундатор української географії. – Львів-Мюнхен: Ред.-вид. відд. Львівського
держуніверситету, 1993.
Штойко П. Україна як географічна одиниця (Особливості
концептуального підходу у викладі Мирона Дольницького) // Україна та глобальні
процеси: Зб. наук. праць. Т.3. – Київ-Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” ВДУ ім.
Лесі Українки, 2000