Вівторок, 2017-06-27, 6:32 PM
Ви увійшли якГість | Група "Гості"Вітаю ВасГість| RSS

Швидка допомога з географії


У вільну хвилину
Спілкування
200
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Лічільник
Рейтинг@Mail.ru

Publisher

Головна » Статті » Соціальна та економічна географія України 9 клас » Господарство України [ Додати статтю ]

Територіальна організація АПК.

Територіальна організація АПК. Під територіально-фун­кціональною структурою АПК розуміють сукупність взаємопов'язаних територіальних частин (утворень, елементів). У науковій літературі існує кілька підходів до їх виділен­ня. Перший з них базується на виділенні локальних, регіональних і народногосподарського АПК. При цьому враховують адміністративно-територіальний поділ країни. Зокрема, локальні АПК, як правило, охоплюють території окремих низових адміністративних районів чи їх груп, що характеризуються схожістю природних і суспільно-географічних передумов розвитку, близькою виробничою спеці­алізацією сільського господарства. Прикладом локального АПК можуть служити поліська, лісостепова чи передгірна частини Львівщини, гірська, передгірська чи низовинна ча­стини Закарпаття.                                                 Регіональні АПК охоплюють території окремих адміністративних областей чи їх груп — АПК Львівської області чи АПК Карпатського регіону (включа­ючи АПК Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей).

16

Народногосподарський АПК — це сукупність взаємодіючих регіональних і локальних АПК країни.

Інший підхід до виділення елементів територіальної структури АПК полягає у врахуванні виробничо-техноло­гічних зв'язків підприємств, що переробляють сільськогос­подарську сировину, тобто переробні підприємства розгля­даються як територіальні інтегратори агропромислових зв'язків, як функціональна першооснова АПК. З урахуван­ням цього підходу виділяють наступні елементи територі­альних структур АПК.

а) агропромисловий пункт (центр) — переробка в од­ному населеному пункті одного або кількох видів сільсько­господарської сировини, виробленої сільськогосподарськими підприємствами місцевої сировинної зони. Якщо переробля­ють один вид продукції, то це називають агропромисловим пунктом, якщо кілька — агропромисловим центром;

б) агропромисловий кущ — компактне розміщення на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

в) агропромисловий вузол — система компактно розмі­щених агропромислових підприємств і кущів навколо міста (обласного чи районного центру);

г) агропромислова зона — система агропромислових під­приємств, кущів і вузлів, що сформувалися на значній, порівняно однорідній за природно- і соціально-географічними умовами території (зональний агротериторіальний комплекс, сільськогосподарський район).

Агропромислові зони бувають багатогалузеві, однак у їх межах можна виділити галузеві (спеціалізовані) агропромислові утворення — аг­ропромислові райони.

Наступний підхід до виділення елементів територіальної структури АПК полягає в розгляді сільського господарства як генетичної першооснови АПК. Згідно з цим підходом виділяють:

1) агропромислові територіальні системи (АПТС) — територіальні поєднання сільськогосподарських і промисло­вих підприємств, які безпосередньо пов'язані між собою виробничо-територіальними зв'язками. Основними складови­ми елементами АПТС є: промислове підприємство, що пе­реробляє сільськогосподарську сировину; сільськогосподар­ські підприємства або їх системи, спеціалізовані на вироб­ництві відповідної сировини; заготівельні пункти; тран­спортні засоби; допоміжні підприємства. Сировинна зона і переробне підприємство становлять елементарну агропро­мислову територіальну систему (комплекс);

2) спеціалізовані агропромислові райони — територіаль­не зосередження і поєднання агропромислових підприємств та елементарних агропромислових систем однієї спеціаліза­ції в межах певної спеціалізованої зони. Спеціалізований район менший за територіальним масштабом від спеціалі­зованої агропромислової зони, тут менше внутрішніх від­мінностей за природними і суспільними умовами;

3) спеціалізовані агропромислові зони — територіальне зо­середження і поєднання спеціалізованих агропромислових те­риторіальних систем і спеціалізованих агропромислових райо­нів у межах певної сільськогосподарської зони чи її частини;

4) інтегральні агропромислові райони — територіальне зосередження і поєднання агропромислових підприємств та елементарних агропромислових систем різної спеціалізації в межах певної частини сільськогосподарської зони;

5) інтегральні  агропромислові зони — територіальне зосередження і поєднання агропромислових підприємств, елементарних агропромислових систем і агропромислових районів у межах однієї або кількох сільськогосподарських зон. Вони характеризуються зональною спеціалізацією сільського господарства і добре розвинутою промисловістю, що обслуговує сільськогосподарське виробництво і перероб­ляє його продукцію.

В Україні сформувалися три інтегральні агропромислові зони — Поліська, Лісостепова і Степова. Основою їх виділення стали сільськогосподарські зони з відповідною спеці­алізацією сільськогосподарського виробництва.

Поліська агропромислова зона охоплює північну части­ну Львівської, Волинську, Рівненську, більшу частину Жи­томирської, значну частину Київської, Чернігівської та Сумської областей, займаючи майже 19% площі України. Для цієї зони характерний помірний клімат з достатньою зволоженістю, дерново-підзолистий ґрунтовий покрив. Такі природні умови визначили виробничу спеціалізацію сільсь­кого господарства та інших галузей, що функціонально пов'язані з ним. Основний зональний тип сільського госпо­дарства на Поліссі — поєднання скотарської і льонарської спеціалізації з виробництвом картоплі і жита. На Полісся припадає більше 90% виробництва льону-довгунця, більше 40% картоплі, 20-25% молока і м'яса в Україні. Тут в основному розвиваються молокопереробні, м'ясопереробні, плодоовочеконсервні картопляно-крохмало-спиртові, льоно­переробні спеціалізовані комплекси.

Лісостепова агропромислова зона охоплює значну ча­стину Львівської і Чернівецької областей, східну частину Івано-Франківської, Тернопільську, Хмельницьку, Вінниць­ку області, південну частину Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської, південну частину Кіровоград­ської, Черкаську, Полтавську, Харківську області. Вона займає близько 34% площі України. Ця зона характеризу­ється порівняно з Поліссям значно вищою розораністю зе­мель (частка ріллі в загальній земельній площі становить 70%, що удвічі більше, ніж на Поліссі).

У Лісостепу виробляється майже 70% цукрових буряків, 39% зерна, 46% картоплі. Це найбільш інтенсивна сільсько­господарська зона — на одиницю площі ріллі припадає най­більший обсяг виробництва сільськогосподарської продукції.

Основний зональний тип господарства в Лісостепу — скотарський, цукробуряковий, зерновий. Головною зерно­вою культурою є озима пшениця, а технічною — цукрові буряки. Значні площі займають тут кукурудза, ячмінь, гречка, просо, з технічних — коноплі, озимий ріпак, со­няшник. Поширені картопля та овочеві культури. На Лісо­степ припадає більша частка товарного виробництва фрук­тів (яблук, груш, вишень, слив).

Кормові ресурси зони сприяють розвитку тут молочно-м'ясного скотарства. На 100 га сільськогосподарських угідь припадає 40-50 голів ВРХ, стільки ж свиней. Тут виробля­ється більше половини м'яса, молока, яєць.

На основі зональної спеціалізації сільського господарства функціонують цукробурякові, плодоовочеконсервні, зернові, картопляно-спиртові, молочно- і м'ясопереробні комплекси. У західній частині зони розвиваються також тютюново-ферментаційні, а в східній — олійножирові комплекси.

Степова агропромислова зона охоплює Миколаївську, Херсонську, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку, Лу­ганську, більшу частину Одеської, південні райони Кірово­градської, Полтавської, Харківської областей і Республіку Крим. Вона займає близько 40% площі України. Степова зона характеризується найбільшою розораністю земель, із яких більш як 90% становлять чорноземи. Степ дає близько 48% виробництва зерна, 100% рису, 81% соняш­нику, 96% винограду.

Степ — основний виробник товарного зерна (озимої пше­ниці, кукурудзи, ячменю). Вирощують тут соняшник, льон-кудряш, рицину, сою, арахіс, рис, лікарські, ефіроолійні, баштанні культури. Розвинені садівництво і виноградарство. Недостатньо продуктивна природна кормова база стримує роз­виток тваринництва (показники поголів'я, худоби та свиней в розрахунку на одиницю площі нижчі, ніж в інших землях).

Основний функціональний тип господарства (скотарсько-зерновий з виробництвом соняшнику) зумовив розвиток тут плодоовочеконсервних, олійножирових, виноградарсько-переробних, ефіроолійних, молоко- і м'ясопереробних комплексів.

Крім вказаних  зональних  елементів територіальної структури АПК у межах України формуються також азо­нальні, пов'язані головним чином з територіальною кон­центрацією міського населення в окремих поселеннях і на агломерованих територіях. Це призводить до розвитку при­міського типу сільського господарства, зорієнтованого на задоволення потреб міста в малотранспортабельній продук­ції щоденного вжитку (молоко, овочі, яйця, птиця і т. д.).

Зміни, що відбуваються в АПК, впливають і на його територіальну структуру. Основний напрям таких змін — поглиблення зональної спеціалізації сільського господарства на основі повного використання природних особливостей території та вже сформованих трудових навиків населення, а також більш рівномірного розміщення переробних і об­слуговуючих підприємств малої потужності.

 

Література:

 

·         Розміщення продуктивних сил України: Підручник. За ред. Є. П. Качана.—К.: 1997.

·         Соціально-економічна географія України./ За ред. О. І. Шаблія.—Львів:1994.

·         Паламарчук М. М. Географія України.—К.: 1992.

·         Польський Б. М. Основи сільського господарства.—К.: 1990.

Категорія: Господарство України | Додав: okinaka (2009-08-13)
Переглядів: 4151 | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Copyright MyCorp © 2017