Лондон — столиця Сполученого Королівства Великобри­танії і Північної Ірландії і найбільше місто на Британських островах. Розташований на р. Темзі, за 64 км від ЇЇ гирла. Лондон — один із найбільших портів Британії і головний про­мисловий центр країни. Площа міста складає 1560 кв. км. На­селення майже 7 млн чоловік. Лондон відіграє провідну роль у політичному й культурному житті Великобританії. У ньому знаходяться парламент, уряд і вищі органи правосуддя. Як культурний центр Лондон набув популярності завдяки своїм музеям і художнім галереям, театрам і музичному життю. Мі­сто відоме також численними стародавніми церквами, у яких зберігаються національні святині. Лондон завжди відрізнявся активною участю у міжнародних справах. Будучи колись сто­лицею Британської імперії, він дотепер відіграє важливу роль як центр Співдружності. Лондон — осередок міжнародного ділового життя й вузол міжнародних авіаліній.

Місто засноване римлянами в 43 р. н. е. на місці кельтського поселення на північному березі р. Темзи і протягом більше 400 років було головним римським містом — Лондініумом (Ьопсіішит) — на острові Британія. З відходом римлян у V ст. н. е. Лондон занепав. Після нормандського завоювання в 1066 р. Лондон стає резиденцією королів і офіційною столи­цею Англії і починає швидко багатіти й розвиватися. По­штовхом до прискореного будівництва міста була Велика по­жежа 1666 р., коли повністю згоріло 4/5 лондонських будин­ків. Після пожежі місто почало забудовуватися три- і чотири­поверховими кам'яними будинками. План регулярної забудо­ви розроблявся архітектором К. Реном, але в реальності за планом були побудовані лише деякі будинки, у тому числі собор Святого Павла. З 1707 р. Лондон — столиця Велико­британії, а потім і Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії.

Великий Лондон, що складається із Сіті й навколишніх 32 великих міських адміністративних районів (боро), займає значну частину низовини між грядами Чілтерн-Хілс і Норт-Да-унс. Лондон забезпечується водою з Темзи, із ЇЇ північної при­токи р. Лі, а також із крейдових водоносних горизонтів, розта­шованих на південь від Темзи. В останні роки завдяки удоско­налюванню системи очищення каналізаційних стоків забруд­нення Темзи зменшилося. Центральна частина Лондона, розта­шована на невеликій висоті, затоплюється повенями під час дуже високих припливів. Для захисту від них було побудова­не загородження через Темзу нижче міста, біля Вуліджа, і по­будовані набережні в центральній частині Лондона. Лондонсь­ка улоговина менш зволожена, ніж інші райони Великобрита­нії. Середня річна кількість опадів тут лише трохи вища 500 мм. Однак переважає хмарна погода, а опади випадають половину днів у році. Середня температура липня біля 17°С. Літо в Лон­доні тепліше, ніж в іншій Британії, але спекотна погода буває нечасто й рідко тримається довго. У середньому тільки 10 днів у році температура перевищує 26°С. Зими відносно холодні, за­морозки на грунті бувають близько 100 днів у році.'Однак при­наймні 50 днів у році температура буває нижчою за 0°С, а сере­дні температури січня (у найхолодніший місяць) складають +4°С. Темза в Лондоні жодного разу не замерзала з 1814 р. Кон­фігурація Лондонської улоговини сприяє частому утворенню туманів у зимовий сезон. У минулому вони доповнювалися ди­мом від пічних труб, викликаючи смог, але традиційні для Лон­дона густі жовті тумани зникли завдяки різкому скороченню використання вугілля для опалення будинків.

Лондонський регіон має найвищу на Британських остро­вах густоту населення. У самому Сіті проживає не більше 10 тис. жителів (їхня чисельність щодня значно зростає за ра­хунок тих, хто приїжджає на роботу з передмістя), а у Велико­му Лондоні — близько 7 млн жителів, у Лондонській міській агломерації — близько 11 млн, а в Південно-Східному регіоні, де домінує Лондон, — близько 17 млн. Населення Великого Лондона постійно скорочується, особливо в центральних мі­ських районах, побудованих до 1914 р. Триває приплив моло­ді з інших районів країни, яких приваблює можливість зроби­ти кар'єру, а також іммігрантів. Молоді лондонські родини, навпаки, прагнуть виїхати в нові міста й пригороди, розташо­вані за межами «зеленого поясу». Там само осідають ті, хто переїжджає з інших районів Сполученого Королівства. Про­тягом останнього сторіччя в Лондоні знайшли притулок пред­ставники найрізноманітніших національностей. Найбільшою й найдавнішою групою іммігрантів є ірландці. Євреї, в основно-" му зі 'Східної Європи, почали селитися в місті наприкінці XIX ст. Пізніше з'явилися інші європейці, зокрема, із країн середземноморського басейну, а також китайці й австралійці З початку 1950-х років найбільші за чисельністю контингенти іммігрантів почали прибувати з Вест-Індії й Індії. Спочатку деякі етнічні групи компактно заселяли певні квартали, однак І згодом починали розселятися по всьому місту. Євреї, напри клад, воліли селитися в Іст-Енді, але їхні нащадки поступово переселялися до передмістя. Ірландці сьогодні розсіяні по всьо­му місту. Вест-індійці проживали в основному у внутрішній частині Лондона, особливо в Брикстоні, громади азіатів тяжі­ють до району Іст-Енда і західним передмістям, особливо в районі аеропорту Хітроу.