МІСЬКЕ УПРАВЛІННЯ

З кінця XIX ст. вживалися зусилля щодо централізації міського управління. Певне об'єднання адміністративних функ­цій було досягнуте завдяки Законові про управління метро-пояісом 1855 р. У 1888 р. була сформована Рада Лондонсько­го графства, але територія в 303 кв. км, що знаходилася під її юрисдикцією, не містила в собі всю забудовану площу. Після того як у 1899 р. до складу Ради Лондонського графства були включені 28 метрополітенівських міст (муніципальних райо­нів), впливовий Сіті все-таки залишався самостійним містом. До середини 1960-х років територія Лондона знаходилася в юрисдикції майже 90 місцевих органів влади. Прагнучи знай­ти більш ефективну систему управління, Рада Лондонського графства була у 1965 р. замінена Радою Великого Лондона, до юрисдикції якої увійшли території площею в 1595 кв. км. Ця Рада передала адміністративні функції 32 новим муніципаль­ним районним радам. Реорганізація призвела до ліквідації ста­родавнього графства Мідлсекс і перекроювання кордонів су­сідніх графств. Однак Лондонський Сіті зберіг за собою бага­то прав і привілеїв. Сіті, що одержало статус міста в XII сто­річчі, управляється корпорацією, очолюваною виборним лор-зом-мером. До функцій Ради Великого Лондона були віднесе­ні такі муніципальні види діяльності як стратегічне плануван­ня, пожежна охорона й боротьба з повенями. Інші райони ме­трополітенівського ареалу залишилися під юрисдикцією трафств, що межують із ним. Територія, що знаходиться під контролем столичної поліції, приблизно збігається з територі-;ю Великого Лондона, за винятком Сіті, у якого є своя власна поліція. Столична поліція, підлегла міністрові внутрішніх справ, а не начальникові поліції, як це прийнято в інших районах країни, також відповідає за розкриття особливо тяжких зло­чинів (місцева поліція повинна звертатися по допомогу в Скот--енд-Ярд). числа зайнятих в офісах і установах. Навпаки, число зайнятих у промисловості з кінця 1940-х років зменшилося, незважаю­чи на те, що Лондонський регіон, як і раніше, був найбільшим промисловим центром Британії. Найважливішими галузями промисловості тут є електромашинобудування, пивоварство, виробництво хімікатів і паперу, виробництво меблів, одягу і точних приладів. З 1945 р. спостерігався швидкий розвиток промисловості побутових товарів у західних муніципальних районах. З іншого боку, у Східному Лондоні були закриті ста­рі, невеликі підприємства. Заводи звідси переводилися на нові майданчики за межі Зеленого поясу, а деякі традиційні галузі промисловості, пов'язані з діяльністю порту, наприклад хар­чова промисловість, занепали.

Лондонський порт, що займає ділянку Темзи завдовжки 80 км від її гирла до границі припливу в греблі Теддінгтон, підкоряється адміністрації Лондонського порту. Закриття всіх доків у центральному Лондоні означає, що кораблі вже не проходять крізь розведений Тауерський міст для того, щоб розвантажитися в колись метушливому лондонському Пулі. Обсяг вантажообігу, що обробляється Лондонським портом, постійно скорочується. Проте Лондон залишається головним портом Великобританії, а збережені в ньому пристрої для роз­вантаження, навантаження й зберігання у віддалених Коро­лівських доках і Тілбери-доках є найважливішими в країні терміналами контейнерних переведень. Сьогодні вантажообіг порту складає близько 60 мли т на рік.

Лондон — головний вузол мережі «Британські залізниці» (у столиці 11 основних залізниць). Жодна з головних ліній пасажирського сполучення не перетинає місто. Пасажири, що прибувають з півночі, повинні виходити з потягів на залізнич^ них вокзалах, розташованих на межі центральної частини Лон­дона; пасажири з півдня прибувають на вокзали, розташовані поруч із рікою. Приміські потяги перевозять 40% усіх пасажи­рів, що приїжджають щодня на роботу з передмістя у центр Лондона. Для пересування в межах центральної частини Лон­дона існує система метро, яка в народі називається «підзем­кою». Лондонський метрополітен (найстаріший у Європі, функ­ціонує з 1863 р.) має довжину 408 км і складається з 273 стан­цій. Тунелі «підземки» були прокладені через лондонську гли­ну на великій глибині порівняно легко, і спускання до станцій здійснюється на довгих ескалаторах. На окраїнах лінії «підзем­ки» виходять на поверхню, обслуговуючи приміські райони. Ця система підкоряється державній компанії «Лондонський Регіональний Транспорт», що експлуатує також і автобусну мережу. Поштове відомство має свою власну підземну заліз­ницю для перевезення пошти між поштовими сортувальними вузлами і залізничними вокзалами.

Головні дороги й шосе в усі райони країни розходяться з міста в радіальних напрямках, деякі з них доходять до централь­ної частини Лондона. Це призводить до сильних транспортних пробок у передмісті на старих кільцевих дорогах, що зв'язу­ють ці радіальні дороги між собою. Далеко за межами забудо­ваної території побудована ще одна кільцева автодорога. Усьо­го нараховується 15 радіальних і 3 кільцеві автостради. Лон­дон — головний вузол міжнародних авіаліній. Більшість паса­жирів користуються найбільшим у Європі міжнародним аеро­портом Хітроу площею в 1197 га, розташованим на західній окраїні Лондона. Аеропорт Гатуїк, що знаходиться за 42 км на південь від міста, постійно розширює мережу своїх міжнарод­них пасажирських маршрутів. Аеропорт у Станстеді (Ессекс) на північному сході від Лондона є третім міжнародним аеро­портом Лондона.