Норвегія

     Норвегія - найпівнічніша країна Європи. Слово "Норвегія" в перекладі означає "шлях на північ".

      Офіційна назва - Королівство Норвегія (KONGERIGET NORGE).       

      Територія - 386,9 тис. кв. км (разом з архіпелагом Шпіцберген, островами Ян-Майєн і Буве).       

      Населення - 4,416 млн. осіб (1998 р.).       

      Адміністративний поділ - 19 фюльке (fylke - область), у т.ч. місто Осло, прирівняне до фюльке. Фюльке поділяються на сільські (herreds-kommuner) і міські (by-kommuner) комуни.

             Зовнішні території у Північному Льодовитому океані - адміністративний округ Свальбард (Svalbard - група островів у Північному Льодовитому океані). Територія - 62,4 тис. кв. км. Населення - 3,2 тис. осіб (січень 1997 р.). Адміністративний центр - Лонгьїр. Основна частина Свальбарду - архіпелаг Шпіцберген (Spetsbergen). Норвезький суверенітет над Шпіцбергеном встановлено Паризьким договором 9 лютого 1920 р. Офіційно Шпіцберген оголошено частиною норвезької території з 14 серпня 1925 р. Губернатор призначається Державною радою Норвегії терміном на 3 роки з можливим продовженням на два роки.       

      Зовнішні території в Атлантичному океані - острів Ян-Майєн, острів Буве.       

      Столиця - Осло (Oslo) - 761, 2 тис. осіб (1999 р.).       

      Найбільші міста - Берген (228 тис. осіб), Тронхейм (148 тис. осіб), Ставангер (109 тис. осіб), Берум (98 тис. осіб).       

      Офіційна мова - норвезька. Існує дві форми норвезької мови. Старонорвезька мова "букмол", або книжкова мова, (друга назва - "ріксмол" - державна мова), її використовують 80% населення. Близько 20% користуються новонорвезькою мовою "нюношк" (друга назва - лансмол - сільська мова), яка є сумішшю окремих діалектів норвезької мови. Всі норвежці вивчають обидві форми мови. У Норвегії проживають також представники національної меншини - саамі, які використовують свою рідну мову. Також на півночі широко використовується фінська мова.       

       Державний прапор Норвегії - був розроблений 13 липня 1821 року і досі не змінився. Тоді на датський прапор помістили синій скандинавський хрест. Всі три кольори, використані у прапорі, символізують свободу (як на прапорах Франції, США, Британії, Нідерландів). Автором дизайну прапора Норвегії, затвердженого резолюцією норвезького парламенту в 1821 році, був парламентарій з Бергена Фредерік Мельцер.

      В Акті про прапор (10.12.1898) зазначені пропорції сучасного прапора: довжина - 22 одиниці; ширина - 16 одиниць; ширина синього хреста - 2 одиниці; ширина білого обрамлення хреста - 1 одиниця; відстань від древка до середини хреста - 8 одиниць.       

       Герб Норвегії. Як свідчать історики, близько 1200 року у правителя Норвегії з'явився власний герб, на якому зображений золотий у червленому полі коронований лев святого Олафа. У передніх лапах лев, який повернутий на захід, затиснув бойову сокиру.

                         Національний гімн - "Ми любимо цей край"  Б’єрнстерна Б’єрнсона (1832 -1910 рр.).       

      Членство в міжнародних організаціях - СОТ, МБРР, МВФ, МФКК, НАТО, ОБСЄ, ООН, РЄ та інших.       

      У рейтингу Глобального звіту з людського розвитку за 2001 рік, підготовленого Програмою розвитку ООН, серед 162-х країн світу Норвегія посідає перше місце. Щорічні Глобальні звіти з людського розвитку готуються з 1991 року. В них оприлюднюються списки країн за рівнем людського розвитку, враховуючи такі показники, як рівень медичних послуг, освіти, тривалість життя та інші. У 2001 році додався ще один - індекс технологічного розвитку (доступ до новітніх інформаційних технологій і комунікацій).

Історичний розвиток

У 4 столітті н. е. В Норвегії поселилися германські племена, чиїм заняттям було примітивне мисливство. Ворожнеча між племенами та брак родючих земель зумовлювали пошуки норвезькими вікінгами кращої долі в інших місцях. Вони допливали до Англії, Гренландії, Ісландії. Епоха вікінгів тривала три століття. Вони наганяли страх на європейські народи. Напади вікінгів були раптовими і залишали після себе лише згарища та вбитих. Нападники ж швидко зникали у відкритому морі. Держава вікінгів утвердилася за правління короля Гаральда 1 Горфагера. Практично ніхто нині не ставить під сумнів те, що саме вікінг Лейф Ериксон, син Ерика Рудого навесні 1000 року відкрив Америку, за 500 років до Колумба. Королі Олаф 1 та Олаф 2 запровадили у країні християнство. Протягом 1028-1035 років країна знаходилась під владою Данії. У 1066 році норвежці спорядили експедицію до Англії, щоб завоювати престол для Гаральда Галдероде - зятя Ярослава Мудрого, але їх спіткала невдача. Протягом 12-13 ст норвезькі селяни вибороли право на особисту свободу і їх не закріпачили. У 1349-1340 роках епідемія чуми винищила половину населення країни. У 1397 році було укладено унію, внаслідок якої на чолі Норвегії, Данії і Швеції став один монарх. У 1523 році унія розпалася, однак Норвегія залишилась у складі Данії і стала її провінцією. У 1814 році Данія передала Норвегію Швеції, згодом вона отримала право на самоуправління. У 1905 році Норвегія вийшла зі складу Швеції. Під час Першої світової країна трималася нейтралітету. Згідно з Паризьким мирним договором, Шпіцберген офіційно став частиною Норвегії. Під час Другої світової гітлерівці порушили заяву про нейтралітет країни, висадившись на її території. Фашисти завдали поразки норвезьким і англо-французьким військам у битві під Нарвіком 8.06.1940 і поставили при владі маріонетковий уряд Відкуна Квінслінга. Король і уряд емігрували до Лондону. Радянська армія 1944 року під час Петсамо-Кіркенеської операції визволила майже всю територію Норвегії. Гітлерівці капітулювали 8 травня 1945 року. Король повернувся до країни, а Квінслінга розстріляли 28.10.1945 року. Норвегія вступила до НАТО у 1949 році. Незабаром розпочалася експлуатація нафтових родовищ Північного моря. Це сприятливо позначилось на стані економіки. Уряд мав намір приєднатися до Європейського економічного співтовариства, але населення на референдумі 1972 року висловилося проти такого рішення. У 1994 норвежці виступили проти приєднання країни до ЄС. Норвегія - “країна європейського соціалізму з людським обличчям”.            

 Традиційні галузі промисловості

       Рибальство. Ще з часів середньовіччя Норвегія славиться своїм рибним промислом. Експортується як виловлена в морі, так і вирощена в численних штучних загородах риба. Норвезький лосось з таких штучно перекритих водойм зараз дуже відомий на світовому ринку.

      Близько 90% рибопродукції Норвегії експортується. Вилов риби перевищує 500 кг на кожного норвежця.

      Сільське господарство. Лише 3,5 відсотка земельних площ Норвегії придатні для обробітку. І, незважаючи на це, сільське господарство країни значною мірою задовольняє потреби населення у харчах. Норвезькі сільськогосподарські продукти експортуються мало.

      Основою норвезького сільського господарства є тваринництво, яке повністю покриває потреби населення країни у м'ясі, молоці і молочних продуктах. Внаслідок кліматичних особливостей виробництво зернових лише на 40% забезпечує потреби внутрішнього ринку. У той же час, значна частина овочів і фруктів, незважаючи на складні умови північної країни, вирощується норвезькими селянами.

      Лісова і целюлозно-паперова промисловість. Ліс дає важливу експортну сировину у вигляді деревини, паперу, картону, целюлози, будівельного матеріалу і меблів.

      Основу целюлозно-паперової промисловості становлять дешева енергія, яку отримують за рахунок використання гідроресурсів, і значні запаси сировини. Норвезькі компанії, найбільшими з яких є "Ношке Скут", "Боррегорд", "Петерсон", виробляють різноманітні сорти целюлози, газетний, журнальний і пакувальний папір, картон, облицювальні панелі, паркет і багато іншого.

      Традиційні галузі промисловості мають дуже важливе значення для трудової зайнятості людей і заселення нових районів.

Економика

Норвезька промисловість значною мірою базується на використанні природних ресурсів. І водночас знайдеться не багато країн, які б ще більше, ніж Норвегія, залежали від зовнішньої торгівлі. Щоб і далі йти в ногу з часом, в країні проводять інтенсивні наукові дослідження перспективного плану, як у промисловості, так і в державному секторі.

      Економічні райони

      У Норвегії виділяють п'ять економічних районів: Східний (історична провінція Естланн), Південний (Серланн), Південно-Західний (Вестланн), Центральний (Треннелаг) і Північний (Нур-Норге).

       Східний район (Естланн) - це найбільш розвинута в економічному відношенні частина Норвегії. У місті Осло представлений широкий спектр промислових галузей, у тому числі металургія, машинобудування, борошномельна, поліграфічна, а також майже вся текстильна промисловість. Осло - центр суднобудування. На долю району Осло припадає близько 1/5 всіх зайнятих у промисловості країни.

      На північний схід від Осло знаходиться місто Сарпсборг, другий за величиною промисловий центр країни. У Скагерраку розташовані підприємства лісопильної і целюлозно-паперової промисловості, які працюють на основі місцевої сировини. З цією метою використовуються лісові ресурси басейну р.Гломма. На західному березі Осло-фіорду, на південний захід від Осло, розташовані міста, промисловість яких пов'язана з морем і переробкою морепродуктів. Це центр суднобудування Тенсберг і колишня база норвезького китобійного флоту Саннефіорд.

      Південний район (Серланн) в економічному відношенні найменш розвинутий. Третина району вкрита лісами, колись тут був важливий центр торгівлі лісом. Наприкінці ХІХ ст. цю територію залишило багато населення. У наш час населення в основному зосереджене в ряді невеликих прибережних міст, які є популярними літніми курортами. Головні промислові підприємства - металургійні заводи в Крістіансунні, що випускають мідь і нікель.

      У Південно-Західному районі (Вестланні) сконцентрована приблизно чверть населення країни. Між Ставангером і Крістіансунном знаходяться 12 великих фіордів. Розвиток сільського господарства обмежений через гірський рельєф фіордів і скелястих островів. Хліборобство поширене в долинах річок і ділянках терас уздовж фіордів. У цих місцях в умовах морського клімату розташовані широкі пасовища, а в деяких приморських районах - плодові сади. Порти південно-західної Норвегії, зокрема Олесунн, є базами зимового промислу оселедця. По всій території району розташовані металургійні і хімічні заводи, які використовують багаті ресурси гідроенергії. Берген є головним центром обробної промисловості району. В цьому місті і сусідніх селищах знаходяться машинобудівні, борошномельні і текстильні підприємства. З 1970-х років Ставангер, Саннес і Сула є основними центрами, в яких підтримується інфраструктура видобутку нафти і газу на шельфі Північного моря, тут знаходяться нафтопереробні підприємства.

      Четвертий за значенням з числа великих економічних районів Норвегії - Західно-Центральний (Треннелаг), який прилягає до Троннхеймс-фіорду, з центром у Тронхеймі. Відносно плоска поверхня і родючі ґрунти на морських глинах сприяли розвитку хліборобства, яке виявилося конкурентоспроможним з хліборобством району Осло-фіорду. Чверть території вкрита лісами. В цьому районі розробляються родовища корисних копалин, особливо мідних руд і піритів.

      Північний район (Нур-Норге) розташований більшою частиною на північ від Північного полярного кола. У ньому немає великих запасів деревини і гідроенергії, як на півночі Швеції і Фінляндії, на шельфовій зоні знаходяться найбагатші у Північній півкулі рибні ресурси. Берегова лінія має велику довжину. Рибальство, найдавніше заняття населення на півночі, і досі дуже поширене, однак все більшого значення набуває гірничовидобувна промисловість. За розвитком цієї галузі Північна Норвегія посідає провідне місце в країні. Розробляються залізорудні родовища. Видобуток залізних руд і робота на металургійному комбінаті в Му-і-Рані приваблюють у цей район переселенців з інших частин країни, однак кількість населення всього Північного району не перевищує кількості населення Осло.

      Експорт: енергоносії, нафта, газ, нафтопродукти, машини й устаткування, кольорові і чорні метали, хімічні товари, судна, добрива, риба і морепродукти, целюлозно-паперові товари.

      Основні експорт-партнери Норвегії: ЄС - 77% (Великобританія - 17%, Німеччина - 12%, Нідерланди - 10%, Швеція - 10%, Франція - 8%), США - 7% (1998 р.).       

      Імпорт: машини й устаткування, готові вироби, хімічні продукти, продовольчі товари, паливо та електроенергія.