Цей регіон ще
називають Центральною Україною, або Подніпров’ям (хоча остання назва може
стосуватися всієї течії Дніпра). Тому точнішою назвою краще вважати саме
Середня Наддніпрянщино. Мова йде як про Лівобережжя, так і про Правобережжя.
Сюди належать південні райони Київщини й Чернігівщини, південно-західні райони
Полтавщини, північні Кіровоградщини, Черкащина та північно-західні райони
Дніпропетровщини. Це території, де найактивніше відбувалися процеси етнічного
формування українців.
Середня Наддніпрянщина завжди відігравала
провідну роль у політичному і культурному житті України. Тут виростали значні
центри торгівлі як внутрішнього ринку, так і зовнішнього, міцніли міста, що
особливо вплинуло на розвиток матеріальної культури. Здавна ці терени України
були густо заселені, адже сприятливі умови для життя створила сама природа
краю: рівнинний, спокійний рельєф, чорноземні родючі грунти, повноводі ріки.
Хати будувалися з дерева, каменю, очерету,
лози, вкривалися соломою, обмазувалися глиною. Широко застосовували фарби для
створення чудових розписів на причілках хат, а також всередині: фризи, сволоки,
печі. На Уманщині такі розписи були поширені ще на початку ХХ ст. Як і на
Поділлі, в Середній Наддніпрянщині любили керамічний посуд, який виставляли у
відкриті шафи. На Полтавщині будувалися хати з рундуками — своєрідними ґанками.
Часто вікна обмальовувалися різними візерунками, що створювало надзвичайно
барвисту картину поселення. Подекуди залишалися хати-мазанки, глинобитні хати
(в Хорольському та Миргородському районах Полтавщини). На Київщині ще до ХІХ
ст. зберігалися хати з плетеними стінами, обмазаними з обох боків глиною —
залишок трипільської традиції. Лише з кінця цього століття почали ширше
застосовувати новий будівельний матеріал — цеглу. Міські будинки не
відрізнялися від сільських, проте з ХІХ ст. було запроваджено кілька указів
уряду про дотримання єдиного стилю в приватному будівництві.
На Подніпров’ї представлена майже вся
різноманітність сільськогосподарських знарядь: плуги, соха, борона, волокуша,
мотика, серпи, коси, лопати тощо. Це свідчить про високий рівень плужного
землеробства, який Україна виробила з давніх часів.
Жіночий одяг тут класичний:
свита, юпка (верхній одяг типу довгої керсетки з рукавами), кирея, кожух,
кохта, плахта, запаска. Чоловічий одяг: жупан, безрукавка, різного роду куртки.
Ще до ХІХ ст. затрималися широкі козацькі штани — шаровари. Дівчата заплітали
волосся переважно в дві коси; на Правобережжі, носили вінки зі штучних квітів
як святковий або весільний головний убір, щедро прикрашаючи його стрічками.
Придніпров’я відзначалося
багатством тканих виробів: килимів, ряден, якими застелялася долівка, лави,
скрині, піл. Традиційними тут були й розписні скрині, в яких зберігали
святковий одяг та цінні речі, які були в сім’ї. На Київщині, Полтавщині,
Черкащині широко побутував настінний розпис, який робився спочатку мінеральними
та рослинними барвниками, а з початку ХХ ст. використовувались анілінові
барвники фабричного виробництва. Орнаментами підкреслювались деталі та виступи
печі: призьба, припічок, лежанка, комин. У композицію входили квіткові
орнаменти або букети у вазонах (дерево життя), а також улюблені сюжети з
птахами: півнем, зозулею, казковою жар-птицею тощо. Дерев’яні деталі інтер’єру часто
прикрашалися різьбленням, особливо сволок — поперечна балка, яка стягувала дві
протилежні стіни хати (на стелі).