Джерело інформації: Масляк П.О. «Географія України» (2000 р.)
Степова зона
Степова зона лежить на південь від Лісостепу і простягається до
Азово-Чорноморського узбережжя і Кримських гір. Вона витяглась із
заходу на схід на 1 075 км, з півночі на південь — на 500 км. Степ
займає 40 % території України. На природних особливостях степової зони
позначилось її положення на півдні Східноєвропейської рівнини, де
степові ландшафти сформувались в умовах неоднакової поверхні: південних
схилів Придніпровської та Подільської височин, Причорноморської
низовини, Донецької і Приазовської височин, Північнокримської рівнини
(мал. 56).
Клімат степової зони помірно континентальний. Річний радіаційний баланс
коливається від 4 100 (на півночі) до 5 320 МДж/м2 (на півдні). Завдяки
цьому степова зона має найбільші теплові ресурси. Безморозний період
триває 160— 220 днів. Середні річні температури повітря змінюються з
північного сходу на південний захід від 7,5 до 11 °С.
Середні липневі температури зростають у південному напрямі від +21,5 до
+23 °С. Річні суми опадів зменшуються від 450 (на півночі) до 350—300
мм (на півдні). Характерною особливістю степових ландшафтів є висока
випаровуваність (від 700 до 1 000 мм). Через недостатнє атмосферне
зволоження густота річкової сітки незначна. Стік формується за рахунок
талих снігових вод.
Природна рослинність зони переважно трав'яниста, збереглася головним
чином на схилах долин та балок, а також у заповідниках (Український
степовий, Асканія-Нова, Луганський). Деревна рослинність поряд з
трав'янистою збереглася у Чорноморському біосферному заповіднику та в
за повіднику Дунайські Плавні. Пересічна залісеність зони становить 3 %.
Степові ландшафти розвивались в умовах жаркого клімату з від'ємним
балансом вологи. Зона належить до найосвоєні-ших — орні землі
становлять понад 75 % її земельного фонду. Несприятливими для
господарства чинниками є посушливість клімату, зливовий характер
опадів, ерозія, пилові бурі, засоленість ґрунтів.
За поширенням ландшафтів, умовами зволоження і тепловими ресурсами,
характером ґрунтового покриву і природної рослинності, особливостями
природокористування степова зона поділяється на три фізико-географічні
підзони: північне-, се-редньо- та південностепову, або сухостепову.
Північносте-пова підзона лежить у межах Одеської, Миколаївської,
Кіровоградської, Дніпропетровської, Донецької, Луганської і Запорізької
областей. Підзона охоплює різнотравно-ковилові і лучні степи на
чорноземах звичайних, що майже скрізь розорані. Цілинні степи
збереглися у філіалах Українського степового заповідника Кам'яні могили
і Хомутівський степ (Донецька область). Підзона охоплює схили
Центральномолдав-ської, Подільської та Придніпровської височин, окремі
частини Причорноморської і Придніпровської низовин, Донецьку і
При-азовську височини. У північностеповій підзоні виділяють чотири
фізико-географічні провінції: Дністровсько-Дніпровську,
Лівобе-режно-Дніпровсько-Приазовську, Донецьку, Донецько-Донську.
Дністровське-Дніпровська північностепова провінція знаходиться у
північно-західній частині підзони. В її межах виділяють
Південномолдавську, Південноподільську і Південнопридніпровську
області, відмінності в ландшафтній структурі яких пов'язані з ерозійним
розчленуванням поверхні,
розвитком зсувних процесів тощо. Лівобережно-Дніпров-сько-Приазовська
північностепова провінція поділяється на три фізико-географічні
області: Орельсько-Самар-ську, Кінсько-Клинську низовинні, Приазовську
височинну і Приазовську низовинну, що відрізняються здебільшого своїми
орографічними особливостями. Для Донецької північно-степової провінції
характерне переважання вододільних степових місцевостей з чорноземами
щебенюватими і долинно-балковими місцевостями (мал. 57). Тут
поєднуються риси лісостепових і степових ландшафтів. У межах цієї
провінції виділяють Західнодонецьку схилово-височинну область з
ме-жирічними, долинно-балковими, терасовими і заплавними місцевостями,
Донецьку височинну область з перехідними від північностепових до
лісостепових ландшафтами. Донецько-Донська північностепова провінція
охоплює південні відроги Середньоросійської височини. Вона представлена
в межах України Старобільською схилово-височинною областю, ландшафтну
структуру якої утворюють місцевості розчленованих схилів, терасові
малорозчленовані яружно-балкові і заплавні.
Середньостепова підзона займає частини Одеської, Миколаївської,
Херсонської, Запорізької і Дніпропетровської областей. Вона знаходиться
в межах західної і північної частин Причорноморської низовини. В умовах
недостатнього зволоження тут розвивається природна типчаково-ковилова
рослинність, посухостійке різнотрав'я, сформувалися південні чорноземи.
У цій підзоні виділяють Причорноморську середньостепову провінцію, що
займає частину однойменної низовини з абсолютними висотами від 150 (на
півночі) до 45 м (на півдні). Провінція простягається від Дунаю до
Приазовської височини. В її межах виділяють: а)
Задністровсько-Причорноморську низовинну область — приморську рівнину,
що розчленована долинами і балками, з привододільно-рівнинними,
терасовими, приморськими засоленими, заплавними і дельтово-плавневими
дунайськими ландшафтними місцевостями; б) Дністровсько-Бузьку низовинну
область, в ландшафтній структурі якої переважають місцевості хвилястих
рівнин, ерозійно-балкові схилові та долинно-терасові місцевості з
озерами-лиманами; в) Бузько-Дніпровську низовинну область з подовими
ландшафтними місцевостями на південних чорноземах; г)
Дні-провсько-Молочанську низовинну область, в якій рівнинно-подові
місцевості поєднуються з долинно-схиловими, ерозійно-балковими,
рівнинно-межирічними ПТК; д) Західно-приазовську схилово-височинну
область з поширенням ландшафтних місцевостей хвилястих привододільних
рівнин, а також яружно-балкових, ерозійно-схилових,
надзаплавно-терасових, заплавних місцевостей, морських рівнин. У межах
середньо-степової підзони знаходяться заповідник Дунайські Плавні і
Старобердянський заказник.
Південностепова, або сухостепова, підзона охоплює південь
Причорноморської низовини, Присивашшя, Півні-чнокримську рівнину. Тут
переважають сухостепові ландшафти з типчаково-ковиловими і
полиново-злаковими степами на темно-каштанових солонцюватих ґрунтах, є
солонці і солончаки. У межах підзони виділяють
Причорноморсько-Приазовську сухостепову та Кримську степову провінції.
Причорноморсько-Приазовська сухостепова провінція лежить на території
Херсонської, Миколаївської і Запорізької областей. Це рівнина, висота
якої не перевищує 50 м. Вона має найпосушливіший клімат (річна сума
опадів 300—360 мм, випаровуваність досягає 900—1 000 мм).
У провінції виділяють Нижньобузько-Дніпровську низовинну,
Нижньодніпровську терасово-дельтову низовинну та
При-сивасько-Приазовську низовинну області.
Нижньобузько-Дніпровська низовинна область лежить в західній частині
провінції. В її ландшафті трапляються місцевості лесових рівнин із
западинами і подами, терасових рівнин, еродованих схилів, зсувних
утворень. Нижньодніпровська терасово-дельтова низовинна область
знаходиться в пониззі Дніпра в межах Херсонської і Миколаївської
областей. Для цієї області характерні степові піщано-горбисті і
рівнинно-подові місцевості з темно-капітановими і каштановими ґрунтами,
солонцями і солончакуватими лучно-капітановими ґрунтами подів, степами,
степовими борами, болотами, плавнями. При-сивасько-Приазовська
низовинна область розташована на сході підзони. Ландшафтну структуру її
складають переважно рівнинно-подові місцевості з чорноземами південними
солонцюватими, темно-капітановими і каштановими ґрунтами в комплексі з
солонцями, ерозійно-балкові, заплавні прибережно-морські місцевості.
Кримська степова провінція охоплює Північнокрим-ську рівнину. Для провінції характерні щебенюваті ґрунти,
неоднорідна геологічна і морфологічна будова, різноманітні ландшафти. У
межах Кримської степової провінції виділяють Присивасько-Кримську
низовинну, Тарханкутську, Централь-нокримську височинні і Керченську
горбисто-пасмову області.
Присивасько-Кримська низовинна область займає північну частину
рівнинного Криму, прибережно-лагунні і напівпустельні полинові, лучні,
солонцюваті і солонцеві місцевості з пересипами і косами, приморські
рівнинні ландшафти з типчаково-ковиловими степами на каштанових
ґрунтах; хвилясті місцевості з ковилово-типчаковими і
ковилово-різнотравними степами на темно-каштанових солонцюватих ґрунтах.
Тарханкутська височинна область, що розташована на однойменному
півострові, помітно виділяється в рельєфі. Для неї характерні своєрідна
ярусність ландшафтів, поширення привододільних, останцевих, балкових,
долинних і приморських місцевостей.
У ландшафтній структурі Центральнокримської височинної області
переважають місцевості привододільних рівнин з чорноземами
малогумусними карбонатними, межирічних рівнин з чорноземами південними
і темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, приморсько-терасових
рівнин, прибережних схилів, долин і балок.
У ландшафтній структурі Керченської горбисто-пасмової області
поєднуються пасмово-платоподібні, грязьово-вулканічні, улоговинні,
балкові, лучно-солянкові і напівпустельні, прибережні, піщано-степові і
солонцеві місцевості.