Теорія мобілізму

Ось уже 200 років вчені досліджують дрейф материків. Висунуто дві гіпотези.

За першою з них материки та океани являють собою величезні потужні базальтові плити, які плавають на розжареній і в'язкій мантії Землі подібно до крижаних торосів, наштовхуючись одна на одну й утворюючи на стиках гірські хребти, що спричиняє землетруси й вулканічні явища. Коли ж вони розходяться, то утворюються великі прогини, розширяються акваторії океанів і морів, пересуваються материки.

Прихильники цієї гіпотези пояснюють переміщення базальтових плит дією внутрішніх сил на Землі, пов'язаних з притяганням Сонця і Місяця, а також відцентровими силами, зумовленими обертанням земної кулі. Разом з плитами в західному напрямі та від полюсів переміщуються і континенти. Америка, наприклад, поступово відокремилася від Європи й Африки й змістилася на захід. Так утворився Атлантичний океан. Подібним чином сформувалися й інші материки.

Треба сказати, що гіпотеза про рух материків не є новою. Її висунув ще в далекому 1912 році німецький географ Альфред Вегенер. І ось нині вона одержала нове підтвердження: на основі останніх вимірів, які проводилися з космосу за допомогою супутників та лазерних променів, учені встановили, що Європа та Північна Америка віддаляються одна від одної зі швидкістю 2,1 см на рік, а Австралія і Південна Америка, навпаки, наближуються щорічно на 8 см. В той же час відстань між Африкою і Південною Америкою збільшується на два сантиметри.

Прихильники другої гіпотези вважають, що ділянки земної кори не здійснюють горизонтальних переміщень по поверхні земної кулі, а лише піднімаються і занурюються в неї. Вони відстоюють гіпотезу поступового розширення суші, щоправда, з дуже повільною швидкістю (2 см земного радіуса на рік), яке відбувається внаслідок дії якогось потужного глибинного механізму висхідного руху підкоркової речовини, що зазнала там радіоактивного розігрівання. Підіймаючись із земних надр через численні розломи, вона нарощує материки й розширює ложе океанів.

Прикладом активності земних надр є виявлені на дні Червоного моря виходи мантійної речовини у вигляді киплячих металевих розсолів. Саме процес переміщення глибинних мас у Землі і є головним "архітектором" рельєфу нашої планети з його западинами й розломами - так званими "рифтами", що часом тягнуться на дні океанів на тисячі кілометрів. Прихильники цієї гіпотези спираються на висновки останніх досліджень про те, що ложе океану складене з порівняно молодих гірських порід віком 150-180 млн. років, тоді як вік планети налічує мільярди років.