Джеймс Кук народився 27 жовтня 1728 року в селищі Мартон (Північний Йоркшир). Він був дев’ятою дитиною наймита. Коли Джеймсу ледве виповнилось 7 років, він почав допомагати батькові на фермі Ейрі-Холм, неподалік від селища Грейт-Ейтон. У тринадцятилітньому віці хлопця віддали на навчання до власника галантерейної крамниці Уїльяма Сандерсона у портовому містечку Стейпсе.    З дозволу батьків, Джеймс незабаром покинув галантерейну крамницю і поступив юнгою на судна, що займалися перевезенням вугілля біля берегів Англії та Ірландії.
   Плаваючи на невеликих суднах спочатку юнгою, а потім матросом, Джеймс виявив себе як старанний і кмітливий моряк, і десь у двадцять років його було призначено шкіпером корабля.
   На початку Семилітньої війни між Францією і Англією Кук записався добровольцем в англійський військовий флот і опинився на шістдесяти-гарматному кораблі „Орел”. Незабаром капітан звернув увагу на допитливого добровольця, який до того вже мав великий досвід у мореплавстві, і почав давати Куку книжки з навігації, астрономії та математики, усіляко прагнучи просунути талановитого матроса по службі.
   У 1759 році Куку було надано перший офіцерський чин, і він вирушив до Канади. Тут у бою з французами на р. Св. Лаврентія він виконав відповідальне завдання: біля самого розташування французьких військ проміряв річку і склав точну карту фарватера. Працювати доводилось ночами. Одного разу противник виявив сміливця. Довелось налягти на весла і швидко вийти під захист англійського караулу. Як тільки Кук вистрибнув на берег і зник за скелею, вороги захопили його човен.
   Слава про майстерність, з якою було складено карту річки, що забезпечила вільний хід і маневри кораблів, пройшла по всій ескадрі. Командуючий зажадав перевести Кука на флагманський корабель. Тут Кук мав ще більший простір для прояву своїх талантів. Незабаром Кук завойовує своєю своє точною і швидкою роботою авторитет у вищого командування. Йому доручають топографічне знімання берегів і опис однієї з бухт острова Ньюфаундленд, де англійці мали на меті заснувати військово-морську базу. Успішне завершення цієї роботи навело командування на думку доручити лейтенанту Куку картографічне знімання всього Ньюфаундленду і східного узбережжя півострова Лабрадор. Під час цієї роботи, що тривала кілька років, Кук відкрив і наніс на точні карти кілька озер.
   У 1768 році Британське адміралтейство вирішило послати тихоокеанську експедицію в Південну півкулю. Приводом для цього була доповідь Лондонського королівського товариства (Англійська академія наук) про важливість астрономічного спостереження за проходженням планети Венери через сонячний диск, яке мало відбутися в 1769 році. Спостерігати це явище найкраще можна було з одного з островів у південній частині Тихого океану. Вибрали тільки що відкритий острів Таїті.
   Королівське наукове товариство на чолі експедиції пропонувало поставити вченого. Але Адміралтейство ставило перед експедицією далеко ширші завдання, ніж тільки астрономічні спостереження. Воно сподівалось на відкриття нових земель і приєднання їх до Британської імперії, а тому начальником експедиції міг бути тільки досвідчений і рішучий військовий моряк. Незабаром зійшлися на тому, що кращої кандидатури на пост командира судна, ніж Джеймс Кук, не можна було й бажати.
   У 1768 році на кораблі „Ендевор” (що в перекладі означає „Спроба”) Кук вирушив у свою першу кругосвітню подорож. Судно перетнуло Атлантичний океан і, обійшовши мис Горн, вийшло в Тихий океан. Після тривалого плавання воно пристало до берега острова Таїті, вкритого розкішною тропічною рослинністю.
   Після спостережень за затемненням планети Венери, члени експедиції цілий місяць вивчали природу острова, життя та побут населення. Вони об’їхали на шлюпці навколо острова.
   Покинувши Таїті, „Ендевор” взяв курс на південний захід. Після 40-денного плавання з корабля знов помітили на горизонті землю. Високі, вкриті снігом пасма гір тяглися вздовж берега. Кук подумав, що це і є той самий таємничий Південний материк, який так довго й безуспішно розшуковували мореплавці 17 ст. Він не знав, що тут ще в 1642 році побував голландський мореплавець Тасман, який теж прийняв цю землю за частину Південного материка.
   „Ендевор” кинув якір в одній із зручних бухт. Незабаром появились місцеві жителі, озброєні списами та кам’яними сокирами. Вони не пустили англійців на берег. У сутичці було вбито одного з місцевих жителів.
   Більш як три місяці плавав Кук уздовж берегів цієї незнайомої землі. Він старанно наніс на карту берегову лінію протяжністю понад 3800 км. Виявилось, що земля, яку і Кук, і свого часу Тасман прийняли за Південний материк, складається з двох островів, роз’єднаних протокою. Це була Нова Зеландія.
   Протоку між островами названо тепер ім’ям Кука.
   Джеймс Кук перший дослідив природу і зібрав відомості про побут і звичаї новозеландців. Він відмітив, що південний острів майже безлюдний, а північний, де клімат м’якший, досить густо заселений, лани його оброблені, у густих лісах багато співочих птахів, водяться пацюки і собаки, яких тут споживають. Новозеландці високі на зріст, фізично добре розвинені. У багатьох на тілі – вигадливі татуювання. Місцеві жителі вміли будувати великі морські човни, де могло вміститись 40-50 осіб.
   Покинувши береги Нової Зеландії, Кук повів корабель на захід. Незабаром він побачив береги якоїсь великої землі. Як виявилось потім, це було східне узбережжя Австралії. Західне узбережжя ще в 1606 році відкрив голландський мореплавець Янц. Із сходу до цього материка досі ще ніхто не підходив. Кук перший дослідив східне узбережжя Австралії.
   Труднощі підстерігали відважних мандрівників на кожному кроці. Плавання уздовж берегів Австралії підходило до кінця, коли раптом уночі сталось нещастя: корабель сів на мілину. У трюмі виникла теча. Довелось негайно викинути за борт шість гармат, зайві бочки з водою, баласт і багато іншого вантажу. Хоч яких заходів вживали, щоб зняти корабель з мілини, він міцно сидів на кораловому рифі. Нарешті, у момент найвищого припливу спільними зусиллями всієї команди вдалося зняти судно з рифу і відвести його в гирло невеликої річки, щоб залатати пробоїну.
   З великою обережністю Кук вів корабель серед узбережних рифів та бурунів. Нарешті, він обійшов найбільш північну кінцевість Австралії – мис Йорк – і вступив у Торресову протоку, яка відокремлює Нову Гвінею від Австралії.
   По дорозі назад Кук зайшов на острів Яву і, пройшовши Індійський океан, у 1771 році повернувся до Англії. Його плавання тривало 2 роки 9 місяців і 15 днів.
   Під час першої кругосвітньої експедиції Куку вдалось виявити на південь від Австралії великий Південний материк.
   Щоб остаточно з’ясувати, чи існує цей материк, англійський уряд спорядив нову експедицію під командуванням капітана Кука в складі двох кораблів – „Резолюшн” („Рішення”) і „Адвенчер” („Пригода”).
   З Англії кораблі вийшли в 1772 році. Досягнувши мису Доброї Надії, вони повернули на південь. Незабаром похолодало, стала траплятись плавуча крига, зявився туман. Зустрівши суцільне крижане поле, Кук мусив повернути на схід. Кораблі йшли уздовж країв льоду серед плаваючих льодових гір. Небезпека ще більше посилювалась під час шторму, коли льодові брили, з гуркотом стикаючись, щохвилини загрожували роздушити кораблі.
   Після численних спроб пробитись на південь Кук повернув на північ. Він прийшов до твердого переконання, що великої землі біля Південного полюса немає. Цей помилковий висновок спростували лише в 19 ст. російські мореплавці Беллінсгаузен і Лазарєв.
   Плаваючи в Тихому океані, Кук знову відвідав острів Таїті, що входить до архіпелагу Товариства, відкрив багато нових островів, у тому числі Нову Каледонію.
   Друге плавання Кука тривало 3 роки і 18 днів.
   Через деякий час Кук прийняв пропозицію стати на чолі нової експедиції, яка мала пройти з Тихого океану в Атлантичний уздовж берегів Північної Америки. У 1776 році на судні „Резольюшн” і новому кораблі „Діскавері” („Відкриття”) він вирушив у третю – і останню – подорож.
   Довгий час кораблі плавали в тропічній частині Тихого океану. Там вдалося відкрити кілька нових островів. Потім Кук повернув на північ. Незабаром з кораблів знову помітили землю. Це були невідомі тоді Гавайські острови.
   Острів’яни зустріли англійців дружелюбно: вони принесли багато фруктів, їстівних коренів, пригнали свиней, допомагали матросам наливати бочки прісною водою і вантажити їх у шлюпки. Учені – члени експедиції – вирушали для своїх досліджень у глибину островів.

   Від Гавайських островів кораблі взяли курс на схід, до берегів Америки, а потім пішли уздовж них на північ.
   Вийшовши через Берінгову протоку в Північний Льодовитий океан, вони натрапили на суцільну плавучу кригу. Кук вирішив повернутись на зимівлю до Гавайських островів.
   На цей раз англійці не поладнали з місцевим населенням і настроїли гавайців проти себе. У запеклій сутичці капітана Кука було вбито.
   Смерть Кука Англія відзначила всезагальним трауром. Лондонське королівське товариство, членом якого він був, розпорядилось виготовити на його честь медаль.
   Подорожі Джеймса Кука дали багато нового для розвитку науки про Землю. Він проник далі від своїх попередників у південні широти. В його експедиціях брали участь вчені-натуралісти, які зібрали різноманітний науковий матеріал про природу й населення численних відкритих ним островів. Його плавання цінні для розвитку географічної думки тим, що вони уточнили знання про південні частини Атлантичного, Індійського і Тихого океанів.

Матеріали сайту

http://ukr-tur.narod.ru/