Олександр Гумбольдт народився в 1769 році в Берліні у родині німецького дворянина. Його дитинство проходило в маєтку матері, у замку Тегель, де був чудовий парк з безліччю заморських рослин. У замку і в берлінському домі Гумбольдтів нерідко збирались високопоставлені вельможі і чиновники королівського двору.
  Гумбольдт здобув гарну освіту - з 18 років він навчався в декількох університетах (у тому числі, в Берліні та Геттінгені), де проходив природознавство, історію та філософію. У замку Тегель Олександр Гумбольдт захопився вивчення рослин парку, збиранням різноманітних колекцій. У дитинстві його жартома називали „аптекарем”, що в ті часи означало „учений”.
  У 1789 році Гумбольдт здійснив подорож Західною Німеччиною, потім по Рейну і написав свою першу наукову працю про рейнські базальти.
  Вже наступного року Гумбольдт обїхав Голландію, Англію, Францію. Його супутник Георг Фостер в юнацтві брав участь разом із своїм батьком у другому кругосвітньому плаванні Джеймса Кука. У Лондоні Олександр Гумбольдт та Георг Фостер познайомились з відомим вченим Дж.Бенксом, який супроводив Кука в його першому кругосвітньому плаванні.
  В 1791 році поступив у Фрейберзьку гірничу академію. Наступного року його призначили асесором в гірничому департаменті і скоро він став директором франконських рудників.
  Гумбольдт проявив технічні здібності: винайшов шахтарську лампу, що не гасла і машину для вентиляції повітря на шахтах. Одночасно він писав працю на тему хімічних реакцій у тварин та рослинних організмів. В 1797 році Гумбольдт подався у Париж, звідки в товаристві французького природодослідника Еме Бонплана вирушив у Іспанію. Багато часу витратили обидва мандрівники на те, щоб отримати дозвіл на поїздку у іспанські володіння в Америці. 5 червня 1799 року вони вирушили в Америку з порту Ла-Корунья. Мрії Гумбольдта побувати в тропічних країнах збувались.
  По дорозі мандрівники на деякий час зупинились на Канарських островах , де піднялись на вулкан Тейде.
  Прибувши до Венесуели, дослідили околиці міста Каракас і подорожували по льяносу. Також тут Гумбольдт займався детальним вивченням басейну річки Оріноко.
  Вивчивши льянос, мандрівники відправились на острів Кубу, а звідти в Перу. Добравшись з великими труднощами до м.Кіто, дослідники піднялись на вулкани Котопахі, Чімборасо та ін., на схилах яких спостерігали, як залежно від висоти різко змінюються зони рослинності.
  Дійшовши до м.Ліми, Гумбольдт і Бонплан вирушили морем до Мексики. Тут вони пробули близько року, вивчаючи природу, населення, господарство і стародавню культуру країни. Після короткого перебування в Гавані, мандрівники виїхали у Філадельфію і Вашингтон, звідки вирушили у Бордо. Тут, 3 серпня 1804 року Гумбольдт попрощався зі своїм товаришем Бонпланом. На цю подорож пішло п’ять років. Результати її для науки були величезні. Обробка зібраних ученими матеріалів - записів, колекцій, малюнків, - опис самої подорожі і видання тридцяти томів з таблицями і картами забрали двадцять п’ять років.
  В Парижі Гумбольдт почав вивчати питання аналізу газів. Він працював з відомим фізиком Гей-Люссаком, з яким здійснив декілька мандрівок Італією.
  Наприкінці 1805 року Гумбольдт повернувся в Берлін. Через два роки, він у складі свити прусського принца Вільгельма (майбутнього німецького імператора) поїхав у Францію і осів у Парижі, займаючись виданням своїх творів.
  В 1827 році Гумбольдт повертається у Берлін, і читає лекції з фізичної географії в університеті і співочій академії. Але спокійні та мляві заняття не відповідали характеру Гумбольдта. Не минуло і двох років, як він прийняв від російського царя Миколи І запрошення очолити експедицію в азіатську частину Російської імперії. Це була остання велика подорож Гумбольдта. Він приїхав до Росії вже у шістдесятирічному віці, будучи вченим зі світовим іменем.
  Ще раніше його було обрано почесним членом Петербурзької академії наук і російських наукових товариств. У Росії Гумбольдта особливо цікавило незвичайне скупчення корисних копалин і різноманітних мінералів на Уралі та Алтаї. З Петербурга Гумбольдт поїхав до Москви, а звідти через Казань – на Середній Урал, потім - у Західний Сибір, Барабинський степ і до Алтаю, далі на Південний Урал, на Волгу до Астрахані, а звіти знову до Москви і Петербурга. У грудні 1829 року Гумбольдт повернувся до Німеччини.
  Експедиція по Росії була короткочасною, охопила величезний простір і, звичайно, не могла дати таких результатів, як робота в Америці, та все ж Гумбольдт опублікував ряд статей і дві книжки з описом своєї експедиції.
  Від того часу Гумбольдт активно займається політикою, працює довіреною особою пруського короля. Отримуючи кошти на життя від королівського двору, він не маючи матеріальних проблем, займався опрацюванням своїх багаточисельних і цінних спостережень, а також виданням своїх праць.
  Помер Гумбольдт 1859 році, він прожив довго – 90 років. Маючи дуже широкий кругозір, вчений займався різними науками: математикою, механікою, геологією, ботанікою та ін. Він бачив на своєму віку дуже багато країн, був близько знайомий з видатними людьми свого часу – Гете, Шіллером і багатьма іншими.
  Гумбольдт вважається одним з основоположників сучасної географії. Він займався найрізноманітнішими її розділами.
  У кліматології Гумбольдт точно встановив відмінності морського та континентального кліматів. Він розробив спосіб виявляти особливості клімату за допомогою ізотерм – ліній, що сполучають пункти з однаковою температурою. Він створив у Німеччині сітку метеорологічних станцій для вивчення кліматів. На його пропозицію в околицях Петербурга було створено першу в Росії обсерваторію для вивчення магнетизму землі та постійних спостережень за метеорологічними явищами. Він вивчав морські течії. Гумбольдт надавав великого значення дослідженню електричних явищ у природі. Вивчаючи рослинність Америки та інших країн, він відкрив рід нових видів рослин, написав книгу по географії рослин.
  Досліджуючи рельєф земної кулі, Гумбольдт запропонував метод обчислення середньої висоти гірських систем і материків загалом. Він пильно вивчав усі матеріали про рельєф Середньої і Центральної Азії і запропонував свою гіпотезу про будову поверхні цих величезних просторів суші. Нарешті, Гумбольдт вніс багато нового у погляди на будову земної кори.
  Вчений прагнув з’ясувати загальні географічні закони природи. Він уперше встановив у горах Америки вертикальну поясність рослинності і описав її. У своїй книзі „Картини природи” він дав яскраві характеристики природи також по широтних зонах (ліси, степи, пустелі і т.д.).
  Гумбольдт розглядав географію насамперед як наукове країнознавство. При цьому важливим методом науково-географічного пізнання він вважав порівняння природи одних країн з природою інших. Усі явища природи він вважав зв’язаними одне з одним. Географія, на його думку, повинна з’ясувати ці зв’язки, а також вплив одних явищ і процесів на інші. Прагнення Гумбольдта відшукати і пояснити загальні зв’язки в природі відбилося в його п’ятитомній праці „Космос”. Він працював над нею впродовж усієї своєї наукової діяльності. У „Космосі” Гумбольдт хотів зібрати і узагальнити усі досягнення сучасної йому науки про природу Всесвіту.
  Ім’я Олександра Гумбольдта як ученого назавжди залишиться в географічній науці. Воно в багатьох місцях відмічене на географічній карті. Його ім’ям названо гірський хребет у Центральній Азії, річку й озеро в Північній Америці, льодовик у Гренландії, гори в Австралії, Новій Гвінеї та в Новій Зеландії, а також кілька видів рослин, мінерал гумбольдтит. В 1958 році одна із територій на невидимому з Землі боці Місяця названа Морем Гумбольдта.