РЕЛЬЄФ І КЛІМАТ Будова поверхні, корінний та
льодовиковий рельєфи. Абсолютна висота материка. Клімат. Найхолодніший материк
Землі. Рельєф.
На початку наукових досліджень
Антарктиди виникло питання - материк це чи архіпелаг ?Нині встановлено, що Антарктида - материк.
Про це свідчить земна кора материкового типу, що знаходиться під потужним шаром
льоду. Вивчення її показало, що цей полярний континент, як і решта материків,
складається з давньої архейської платформи та складчастих областей. Антарктична
платформа є одним з уламків давньої Гондвани. Рельєф Антарктиди незвичайний,
двоповерховий: згори - льодовиковий, знизу - земної кори (корінний). Поверхня
материка вкрита велетенським льодовиковим щитом. Він має вигляд купола, що
припіднято у центральній частині. Середня потужність льодовикового покриву -
2000 м, що приблизно дорівнює висоті Говерли (2 061 м). У центральній частині
товща його досягає більш ніж 4 000 м. Льодовиковий покрив материка утворився
дуже давно, близько 20 млн. років
тому. За шарами льоду, що накопичувалися такий тривалий час, можна, як за
часописом, вивчати історію розвитку Землі. Пухнастий сніг, щорічно випадаючи на
поверхню материка, на протязі сезону перетворюється на зернистий фірн, а з часом - на глетчер. Середня висота підльодовикової
(кам'яної) поверхні Антарктиди - 410 м. Значна частина поверхні земної кори під
тиском льодовикової товщи лежить нижче від рівня моря. Але завдяки саме
льодовику Антарктида є найвищим материком на Землі. Середня висота її становить
2040 м. Це втричі більше, ніж середня висота інших материків. Через усю Антарктиду проходять Трансантарктичні гори, що є своєрідним
продовженням Анд Південної Америки. Гори складаються з окремих хребтів і
масивів. Деякі з них підносяться над льодовим покривом на висоту 3 000 - 4 000
м. Найвища точка розташована в горах Елсуерт
у масиві Сентинел гора Вінсон- 5 140 м. Трансантарктичні гори
поділяють материк на Західну і Східну Антарктиду. Береги західної
частини Антарктиди дуже порізані. Льодовиковий покрив тут менш потужний (не
вище 2 600 м) і порушений численними хребтами. Один з них увінчаний діючим
вулканом Еребус (3 482 м), названим
на честь одного з кораблів англійської експедиції, що відкрила цей вулкан у
1841 році. Назву ще одного корабля цієї ж експедиції отримав другий діючий
вулкан Терор (3 262 м). У Східній Антарктиді корінний рельєф
переважно рівнинний, подекуди ділянки корінної поверхні лежать значно нижче
рівня океану. Тут льодовиковий щит досягає максимальної потужності в районі плато Совєтського (4 000 м) і на
підльодних горах Гамбурцева, що мають
висоту 3 355 м і виконують роль головного льодоподілу Східної Антарктиди. Він
обривається уступом до моря, утворюючи шельфові
льодовики. Таку назву запропонував О.
Норденшельд за те, що, виходячи далеко в море, їх нижня частина спирається
на материковий шельф. Ці льодовики утворюють єдине ціле з льодовиковим щитом
материка. Найбільший шельфовий льодовик у світі - льодовик Росса. Його ширина становить близько 800 км, довжина -
понад 1 100 км. У прибережних і гірських районах
Антарктиди розташовані вивідні льодовики,
що нагадують льодовикові річки або гірські долинні льодовики інших
материків. Антарктичні вивідні льодовики відрізняються льодовими бортами своїх
долин і більшими розмірами. Льодовик
Ламберта, довжина якого досягає700
км при ширині 30 - 40 км, є найбільшим вивідним льодовиком світу. ЛьодовикиАнтарктиди знаходяться у постійному русі,
поступово сповзаючи в океан. Швидкість сповзання становить близько 1 км на рік.
На узбережжі край льодовика відколюється, і так народжуються айсберги, що іноді мають дуже рівну
поверхню. Такі айсберги довжиною до 150 - 200 км при висоті в десятки метрів
називають столоподібними на відміну
від пірамідальних висотою до 400 -
500 м. Вони можуть існувати до 10 років і більше. У 50-ті роки ХХ ст. вчені США заснували
на Південному полюсі дослідну станцію "Амундсен - Скотт".
Безпосередньо в точці полюса вони поставили невеликий символічний обеліск.
Минув час і обеліск "з'їхав" зі свого місця. Тоді місцеположення
Південного полюса позначили маленьким прапорцем. Проте і його доводиться
постійно повертати на місце. Це беззаперечно доводить, що льодовиковий покрив
зміщується до країв материка. Айсберги Антарктиди - це велетенські
пересувні водосховища. Вони щороку виносять у океан понад половину тієї води,
що використовується за цей період людством. Антарктичні айсберги існують кілька
років, в окремих випадках - навіть десятиліття. Величезні льодові масиви
допливають іноді до 35° південної широти. Клімат.Літня сумарна радіація наближається до
екваторіальної, але через високе альбедо (до 90%) велика кількість сонячної
радіації, що надходить на материк у полярний день, не може привести до значного
підвищення температури повітря. До того ж, дуже великі втрати тепла трапляються
у полярну ніч, коли спостерігається різко від'ємний баланс.Тому Антарктида - найхолодніший материк
Землі. На внутрішньоматериковій станції "Восток" зареєстрована
найнижча температура - -89,2°С (липень
1983 р.). Це полюс холоду планети. Така вкрай низька температура пов'язана з
географічним розташуванням станції. Вона приблизно однаково віддалена від усіх
океанів, має значну абсолютну висоту (3488 м). На південному континенті найнижча
середньомісячна температура повітря в світі. Чим же пояснити такі незвичайні
кліматичні умови ? Зледеніння - головна причина виняткової суворості клімату.
Високе альбедо льоду і довга полярна ніч спричиняють сильне охолодження
поверхні материка. У внутрішніх його районах знаходиться область постійного,
дуже високого тиску. Вона зумовлює переважання антициклону з морозною
безхмарною погодою без опадів. Холодне повітря з центральних областей
безперервно стікає до країв материка, формуючи так званіс т о к о в ів і т р ипівденно-східного напрямку.Кількість
днів з вітром тут досягає 340 днів на рік.Вітри іноді досягають ураганної сили, розвиваючи швидкість до 30 - 50
м/с, а при поривах - до 90 м/с. Вітри мають величезну руйнівну силу. Вони
нерідко зривають з місця і переносять на великі відстані значної ваги вантажі,
роблять неможливим пересування пішки. Сухий сніг і крижані кристали, що
переносяться сильним вітром, перепилюють товсті канати і до блиску полірують
металеві предмети. На краях материка середньорічні
температури вищі, ніж у центрі (січневі температури становлять в середньому
0°С). Тут розвиваються циклони, що рухаються вздовж берегів. Циклональна
діяльність особливо активна взимку. Це пов'язано з тим, що в зимовий період
посилюються контрасти між винятково холодними антарктичними і порівняно теплими
морськими помірними повітряними масами. Іноді циклональні вихори просуваються і
вглиб материка. Їх вторгнення супроводжується штормовими вітрами і снігопадами. Дивно, але, маючи величезну кількість
прісної води, Антарктида є ніщо інше, як пустеля. Води в рідкому стані на
поверхні тут майже не буває, опадів випадає мало і переважно в твердому стані.
Вологість повітря на материку нижча, ніж у найжаркіших пустелях земної кулі.
Проте під льодовиковим покривом існують безстічні та стічні озера і навіть
річки, які ще дуже мало вивчені. В прибережній смузі є значні ділянки не
покритого льодом суходолу.Тут
виділяється особливий тип кліматичної області, де з-під льоду виходять корінні
породи у вигляді скель, що носять ескімоську назву - нунатакі, абовеликих площ у
десятки і навіть сотні квадратних кілометрів. Це так звані антарктичні оазиси, що мають повний комплекс елементів
географічного середовища, в тому числі і накопичення прісної води (озера,
струмки), що не промерзають на протязі року. Прибережні оазиси розташовані звичайно
на висоті близько 100 м над р. м., поблизу берега (оазиси Банглера, Вестфолл, Грирсона, Ширмахера та інші). Зустрічаються
оазиси і в горах, на великій висоті і на значній відстані від берега (гірські
оазиси Землі Вікторії і Землі Олександра I). Для оазисів
характерні умови сухої і холодної пустелі. Влітку у зв'язку з прогріванням
поверхні, вільної від снігу та льоду, температура на висоті декількох десятків
сантиметрів над землею буває достатньо висока. На скелях поблизу селища Мирного
у січні спостерігалась температура близько +30°С. Але вже на висоті 1,5 - 2 м
вона була лише трохи вища, ніж над поверхнею сусідніх льодовиків. Влітку над оазисами виникають висхідні
потоки повітря і утворюється навіть купчаста
хмарність. З боку льодовиків відбувається притік повітря у вигляді
нисхідних сухих вітрів типу фена.
Повітря стає сухим, складаються умови для сильного випаровування і висушування
поверхні. Взимку поверхня оазисів вкривається снігом. Існує декілька гіпотез походження
оазисів: наслідок підвищеного притоку геотермального тепла, відступу льоду в
результаті потепління, орографічних умов підльодного рельєфу, що перешкоджає
притоку льоду на їх територію. Площа не вкритих льодом ділянок суходолу в
Антарктиді не перевищує 0,3% її загальної площі. Характер сонячної радіації, атмосферної
циркуляції та підстилаючої поверхні, що обумовлюють різні кліматичні
особливості материка, дають можливість виділити кліматичні райони. 1. Зона
високого антарктичного плато має самий суворий на земній кулі клімат.
Середньодобова температура повітря складає влітку - -30 - -35°С, а взимку
температура падає до -70°С і нижче. Опади - 40 - 60 мм у вигляді снігу.
Погода антициклональна, мало вітряна, ясна. 2.
Зона антарктичного схилу обмежена ізогіпсою 2 800 м - 3 000 м і віддалена
від узбережжя на декілька десятків кілометрів, досягаючи ширини 500 - 800 км.
Для неї характерні постійні стокові вітри зі швидкістю 10 - 13 м/с і більше з
хуртовинним переносом снігу. Середньодобові температури влітку - -20 - -25°С,
взимку - -40°С. Опади - 200 - 300 мм/рік. 3.
Зона антарктичного узбережжямає
сухий клімат з великою кількістю ясних сонячних днів, частими штормовими
стоковими вітрами, швидкість яких досягає 90 м/с (300 км/год.). Температура
повітря влітку біля 0°С, взимку від -10 -20°С. Опадів випадає близько 600 мм/рік. 4. Зона дрейфуючої криги. Для неї
характерні майже постійні тумани, пасмурна погода. 5.
Зона відкритих антарктичних вод. Вона охоплює 50-ті "несамовиті"
широти. Тут дощове літо і снігова зима. Дуже часті ураганні західні вітри з
швидкістю до 75 м/с і високою хвилею до 15 м. Літні температури рідко
перевищують +10°С. Зимові температури близько 0°С. Потокових
вод в Антарктиці майже немає. Є тільки підльодовикові потоки, що подекуди
впадають у море. По окраїнах материка можна зустріти влітку водойми зі стоячою
водою. В оазисах є солоні та прісні озера, частіше всього безстічні, а інколи
зі стоком уморе. Температура води в
озерах оазисів влітку буває значно вище температури повітря, взимку всі озера
замерзають. Залишки криги на поверхні води і навколо водойм часто зберігаються
на протязі всього літа. Деякі мілкі озера виникають тільки в період танення
снігу в оазисах, потім під впливом сильного літнього випаровування вони
пересихають, залишаючи вицвіти солей на поверхні. Озеро Ванда
- найдивовижніше озеро Антарктиди. Товщина криги, яка вкриває озеро, дорівнює 4
метрам. Під нею залягає шар прісної води, а під ним - солоної, причому
солоність її вища, ніж у морської. Температура води і повітря в цьому районі
завжди від’ємна. Морози взимку досягають 40 - 50 градусів, а біля дна, на глибині
близько сімдесяти метрів, вода тепла: 25 - 27 градусів вище нуля. Температуру води
міряли багато разів і в різні години доби, але показання термометра не
змінювались: на дні озера було тепліше на кілька десятків градусів порівняно з
температурою повітря. Звідки в
озері могло взятися тепло, коли довкола панує лютий холод? Це здавалось
дивовижним і незбагненим, тим більше, що жодних теплих джерел на дні водойми не
виявили. І тоді у
вчених сяйнув здогад - а чи не є озеро Ванда гігантським природним термосом? Його води
кришталево чисті й прозорі. У них немає найдрібніших живих організмів, які
населяють водойми більш теплих районів Землі і роблять їх каламутними. Вітер
також ніколи не скаламутить води, захищеної товстим покровом криги, а тому
частки мулу і ґрунту не плавають у воді, а давно осіли на дно. Крізь лід і
чисту прозору воду легко пробивається сонячне проміння і нагріває глибинні
шари. А оскільки вода в озері на самому дні солона і, отож, значно важча, то
вона залишається внизу, навіть нагріта. Такої думки дотримується більшість
дослідників.
