Географічне положення
Північна Америка - материк у Західній
півкулі. Крайні точки: на півночі - мис Мерчісон (71°50' пн. ш.), на заході -
мис Принца Уельського (168° зх. д.), на сході - мис Сент-Чарльз (55°40' зх.
д.), на півдні - мис Мар`ято. На півдні з'єднується з Південною Америкою,
кордон з якою проходить через Панамський перешийок. До Північної Америки часто
відносять Центральну Америку.
Площа Північної Америки 20,36 млн. км2, з
островами 24,25 млн. км2. Найбільші острови: Гренландія, Канадський Арктичний
архіпелаг, Вест-Індія й острови біля західних берегів материка - Алеутські,
архіпелаг Олександра, острови Королеви Шарлоти, острів Ванкувер та інші.
Північну Америку омивають: на півночі -
Північний Льодовитий океан із Гудзоновою затокою, на сході та південному сході
- Атлантичний океан з Мексиканською затокою, на заході - Тихий океан з
Каліфорнійською затокою. Великі півострови: на півночі - Бутія, Мелвіл, на
сході - Лабрадор, Флорида, Юкатан, на заході - Каліфорнія, Аляска, Сьюард. Береги
Береги Північної Америки розчленовані вкрай
нерівномірно. Найбільше порізані береги гірських районів - Гренландії, східної
частини Канадського Арктичного архіпелагу, Тихоокеанського узбережжя Канади і
південної Аляски. Вони належать до льодовиково-тектонічного і
льодовиково-ерозійного типів і являють собою складні системи фіордів. Береги
затоки Святого Лаврентія - рівні абразивні і бухтові, півострови Нова Шотландія
і північно-східна частина США - тектонічні й ерозійно-тектонічні з численними
шхерними островами, на південь від 43° пн. ш. береги Атлантичного океану -
аккумулятивні, лагунові, ускладнені естуаріями і дельтами рік. Особливо великі
естуарії характерні для ділянки берегів між 37° і 40° пн. ш. На півдні Флориди
й у деяких районах Центральної Америки береги утворені побудовами коралів і
заростями мангрової рослинності. Береги Тихого океану, крім північної частини,
розчленовані слабкіше, особливо від Каліфорнійського півострова до кордону США
і Канади, де переважають береги абразионно-бухтового типу. На заході Канади і
півдні Аляски - береги фьордові. Для західного і північного узбережжя Аляски
характерні аккумулятивні бухтові, дельтові і термоабразивні береги. Рельєф
Побудова поверхні материка асиметрична:
західну частину займає гірська система Кордильєр, східну - великі рівнини і
невисокі гори. Поверхня західної частини материка розташовується на висоті в
середньому близько 1700 м, східна близько 200-300 м. Середня висота Північної
Америки - 720 м.
Широкий розвиток платформних структур
сприяв формуванню великих плоскогір'їв і рівнин у центральній і східній
частинах материка. На півночі і північному сході розташовується Лаврентійська
височина. На південь від неї, переважно на території США, знаходяться
Центральні рівнини, на заході вони поступово переходять у більш високі
(500-1500 м) Великі рівнини, що утворюють велике передгір'я Кордильєр. На
північ від Великих рівнин розташовується низовина Маккензі. Центральні рівнини
облямовані зі сходу Аппалачами, що витягнуті з південного заходу на північний
схід і продовжуються до о. Ньюфаундленд. Гірський рельєф характерний для
східних частин Канадського Арктичного архіпелагу і берегових частин Гренландії;
у сполученні зі сприятливими кліматичними умовами він сприяв нагромадженню
великих льодовиків на півночі материка. Південно-східні краї материка утворюють
Берегові низовини, що включають Приатлантичну низовину на сході і
Примексиканську низовину на півдні.
Кордильєри включають ряд гірських дуг,
витягнутих переважно із північного заходу на південний схід. Східна дуга
складається з хребта Брукса, гір Маккензі, Скелястих гір (мис Елберт, 4399 м) і
Східних Сьєрра-Мадре. На захід від цих хребтів розташовується пояс внутрішніх
плоскогір'їв і плато висотою 1000-2000 м - плоскогір'я Юкон, вулканічне плато
Британської Колумбії і Колумбійське плато, плоскогір'я Великий Басейн і плато
Колорадо, вулканічне плато і плоскогір'я внутрішньої частини Мексиканського
нагір'я. Плоскогір'я здебільшого складаються з плоских столових поверхонь,
хребтів і улоговин (Долина Смерті у Великому Басейні - 85 м). Із заходу пояс
плато і плоскогір'їв обмежений системою найбільш високих хребтів Кордильєр. До
неї відносяться вулканічна гряда Алеутських островів і Алеутський хребет, Аляскінський
хребет, що сягає у вершині Мак-Кінлі висоти 6193 м (найвища вершина Північної
Америки), Береговий хребет Канади, Каскадні гори, Сьєрра-Невада і Західна
Сьєрра-Мадре, Поперечна Вулканічна Сьєрра з вулканом Орісаба 320 (5700 м) та
інші. На захід від цієї системи розташована смуга знижень, зайнятих або
затоками (Кука, Пьюджет-Саунд, Каліфорнійською), або низовинами (долина р.
Уілламет, Каліфорнійська долина).
Західний берег материка утворюють
Кенайський, Чугачський, Святого Іллі (мис Логан, 6050 м) хребти, острівний
хребет Канади, Берегові хребти США. На південь від Мексиканського нагір'я
гірські ланцюги Кордильєр роздвоюються: один відхиляється на схід, утворюючи
підводні хребти й острови Вест-Індії, і потім переходить в Анди Венесуели, інша
простягається через Теуантепекський і Панамський перешийки до Анд Колумбії. Геологічна побудова і корисні копалини
Центральну, велику частину Північної
Америки займає докембрійська Північно-Американська (Канадська) платформа
(включає також острів Гренландія без його північних і північно-східних окраїн),
що облямовується складчастими гірськими нагромадженнями каледонського
(північний схід країни, Гренландія, острів Ньюфаундленд, Північні Аппалачі),
герцинського (Південні Аппалачі, хребет Уошіто і його продовження, Канадський
Арктичний архіпелаг), мезозойсько-кайнозойського (Кордильєри) віків.
Приатлантична і Примексиканська низовини в США вкриті чохлом
мезозойсько-кайнозойських відкладень і є плитами платформ із палеозойським
фундаментом. Корисні копалини
Більшість родовищ корисних копалин
Північної Америки знаходиться на Канадському щиті і в Кордильєрах. Докембрій
Канадського щита включає великі родовища залізних руд (район озера Верхнього,
півострова Лабрадор), сульфідних, мідних, нікелевих і уранових руд (північне
узбережжя озера Гурон), а також золота (район Поркьюпайн) і кольорових металів;
осадовий чохол платформи, в основному по кордону зі складчастими областями,
містить численні поклади нафти, газу і кам'яного вугілля (Східні і Західний внутрішні
кам'яновугільні басейни Північно-Американської плити).
У Кордильєрах відомі численні і місцями
великі родовища руд золота, срібла, міді, цинку, свинцю (родовище Пайн-Пойнт),
молібдену, вольфраму, ртуті, менш поширені залізні руди. Уздовж Тихоокеанського
узбережжя, у Каліфорнії і на Південній Алясці, а також у передгір'ях (Канада) і
в східній частині (США) Скелястих гір є значні родовища нафти і газу. До
крейдових відкладень Скелястих гір і внутрішніх прогинів Кордильєр у Канаді
залягають поклади кам'яного вугілля, а до низів мезозою Скелястих гір - осадові
руди урану; у палеозої того ж району - пластові поклади фосфоритів. Клімат
Північна Америка розташована в арктичному,
субарктичному, помірному, субтропічному, тропічному і субекваторіальному
поясах.
Арктичний пояс включає території, що
омиваються Північним Льодовитим океаном. У Гренландії і східній частині
Канадського Арктичного архіпелагу суворий клімат з низькими літніми і зимовими
температурами і досить великою кількістю опадів, що сприяє розвиткові значного
заледеніння. Північне узбережжя Аляски і західна частина Канадського Арктичного
архіпелагу мають більш континентальний арктичний клімат з малою кількістю
опадів.
Субарктичний пояс (від 58° пн. ш. на заході
і 50° пн. ш. на сході) характеризується в західній частині рясними опадами,
теплою зимою і прохолодним літом, у центральній частині (на схід від Кордильєр)
- значною континентальністю із сильними морозами, на сході - м'якою, сніжною
зимою і вологим холодним літом.
Помірний пояс (на схід від 40° пн. ш.)
відрізняється м'яким, дуже вологим кліматом на заході, різко континентальним на
внутрішніх плоскогір'ях Кордильєр і на сході помірно континентальним.
У субтропічному поясі (що включає увесь
південь США, крім південного краю Флориди) західна частина штату Каліфорнія має
м'який клімат "середземноморського" типу з безморозною, дощовою зимою
і сухим літом; внутрішні плоскогір'я Кордильєр - континентальний, сухий з дуже
жарким літом; східне узбережжя - вологий мусонний.
У тропічному поясі Каліфорнійський
півострів, береги Каліфорнійської затоки і внутрішня частини Мексиканського
нагір'я мають клімат посушливий, інші території - вологий з літнім максимумом
опадів.
Субекваторіальный пояс, що включає південну
частину Центральної Америки, характеризується постійно жарким кліматом з
вологим літом і сухою зимою, за винятком гірських районів, що перебувають під
впливом пасату з Карибського моря і отримують рясні осідання також у зимовий
період року.
Радіаційний баланс за рік на значній
території на північ від 56° пн. ш. складає менш 20 ккал/см2 або 84 кдж/см2 (у
Гренландії негативний), на півдні швидко зростає, досягаючи від 30° сх. ш.
60-80 ккал/см2 або 250-335 кдж/см2. Над більшою територією переважає рух
повітря з заходу на схід і тільки на півдні, у тропічних широтах - з північного
сходу на південний захід (пасати). На Тихоокеанському узбережжі узимку
переважає тепла погода з дощами і снігопадами в гірських районах, на більшій
частині Аляски, внутрішніх плато Кордильєр і на північному заході Канади -
морозна і суха погода, у центральних і східних частинах материка - мінлива
погода з морозами і відлигами, частими снігопадами. У райони Центральної
Америки і Вест-Індії вторгується екваторіальний мусон, що викликає випадання
рясних опадів. Середні температури січня зростають від -36 °С (на півночі
Канадського Арктичного архіпелагу) до 20 °С (на півдні Флориди і Мексиканського
нагір'я). Найнижча температура (-64 °С) відзначалася на Алясці і на північному
заході Канади; на льодовиковому щиті Гренландії (на висоті 3000 м) температура
опускалася до -70 °С. Температури нижче 0 °С бувають всюди, крім західного
узбережжя південніше 40° пн. ш., південного краю Флориди, низовин на півдні
Мексики і Центральної Америки. Середні температури липня змінюються від 4 °С на
півночі Канадського Арктичного архіпелагу до 32 °С на південному заході США.
Найвищі температури спостерігаються у південних частинах району внутрішніх
плоскогір'їв Кордильєр (у Долині Смерті до 57 °С - найвища температура у
Західній півкулі).
Найбільша кількість опадів випадає на
південному сході Аляски, на заході Канади і північному заході США (2000-3000
мм, місцями до 6000 мм на рік, переважно узимку і восени). На південному сході
США річні опади складають 1000-1500 мм, головним чином за рахунок літніх дощів.
Центральні рівнини і північний схід материка отримують 600-1000 мм на рік,
переважно влітку, Великі рівнини - 400-600 мм, внутрішні плато і плоскогір'я -
місцями менше 100 мм. На західному узбережжі, на південь від 37° пн. ш.
кількість опадів різко скорочується, головним чином внаслідок майже повної
відсутності дощів влітку. На півострові Каліфорнія на рік випадає не більше
100-150 мм опадів. Стійкий сніжний покрив виникає взимку на північ від 40° пн.
ш., на Великих рівнинах - на північ від 44° пн. ш. Внутрішні води
Північна Америка багата водами. Їй належать
найдовша річкова система Землі - річка Міссісіпі з Міссурі, і найбільше
скупчення прісної води у Великих озерах. Середній річний стік річок Північної
Америки - 8200 км2. Але зрошена вона нерівномірно, що пов'язано в першу чергу з
кліматичними й орографічними умовами. Найбільша частина води надходить в
Атлантичний океан.
У басейні Атлантичного океану річкова
мережа густа, ріки досягають значної довжини. Річки тихоокеанського басейну
коротші; у північній, сильно зволоженій частині мають значну водність. Їм
властиве велике падіння, нерідко бурхливою течією річки утворюють глибокі
ущелини і каньйони. Найбільші річки цього басейну - Юкон, Колумбія і Колорадо.
Басейн Північного Льодовитого океану має
слабко розвинену систему стоку, проте багатий озерами, болотами, Найбільша
річкова система: річок Фінлі - Піс-Рівер - Невільнича - Маккензі.
Загальні запаси гідроенергії материка
близько 200 Гвт. За режимом живлення річки належать до 4 типів: переважно
дощового, сніжно-дощового, льодовикового і ґрунтового живлення.
Північна частина материка, що піддавалася
заледенінню, багата озерами льодовиково-тектонічного походження. У їхньому
числі Великі озера, Вінніпег, Вінніпегосис, Манітоба, Велике Невільниче озеро,
Велике Ведмеже озеро, Оленяче озеро та інші.
У Центральній Америці (у Нікарагуанській
балці) розташовані великі тектонічні озера Нікарагуа і Манагуа, У Великому
Басейні є реліктові озера, що збереглися від вологої епохи плейстоцену;
найбільше з них - Велике Солоне озеро. На берегових низовинах багато озер
лагунового походження. У багатьох районах Кордильєр (на Алясці, у Каскадних
горах, у Мексиці, Центральній Америці) знаходяться вулканічні озера. Льодовики
Загальна площа заледеніння перевищує 2 млн.
км2. Крижаний щит Гренландії, що представляє собою фрагмент пізнього четвертого
заледеніння Північної Америки - найбільший. Інші льодовики, що також існують з
того часу - крижані куполи, що покривають значні ділянки на острові Елсмір та
інших островах Канадського Арктичного архіпелагу. Для цих островів, а також для
берегових районів Гренландії характерні гірські карові льодовики, для північного
узбережжя острова Елсмір - льодовики підніж і шельфові льодовики. На самому
материку велике заледеніння на південній Алясці (Чугачські і Кенайські гори й
особливо мис Святого Іллі) - 52 тис. км2, де льодовики спускаються до рівня
океану. Крім того, льодовики є в хребтах Брукса, Аляскінському і Алеутському,
Скелястих горах, Береговому хребті Канади, на окремих вершинах Каскадних гір і
Вулканічного Сьєрра-Мадре. Ґрунти
Північній Америці властива велика
розмаїтість ґрунтів - від полярних до тропічних, з переважним поширенням типів,
що формуються в результаті процесів бореального і субтропічного
ґрунтоутворення. Для північних островів Канадського Арктичного архіпелагу
характерні відносно сухі арктичні і тундрові арктичні ґрунти. У південних
частинах архіпелагу й у межах широкої смуги уздовж Північного Льодовитого
океану в умовах суцільної багаторічної мерзлоти розвиваються кислі, ненасичені,
дуже вологі в теплий період гундрово-глейові ґрунти. На заході Аляски й
Алеутських островах на вулканічному попелі утворилися дерено-торф'янисті
субполярні ґрунти. У центральних частинах Лаврентійської височини й в
улоговинах плоскогір'я Юкон багаті грубим гумусом мерзлотно-тайгові ґрунти, що
зустрічаються в комплексі з поверхневими підзолами на підвищеннях і торфо-глейовими
ґрунтами у зниженнях. У південних частинах півострова Лабрадор вони змінюються
ілювіально-залізисто-гумусовими підзолами. На Великих рівнинах сформувалися
дерено-підзолисті ґрунти; для останніх характерна мала потужність гумусового
шару, особливо в районі Великих рівнин, де в межах контуру цих ґрунтів
виділяють особливі сірі лісові ґрунти, що розвиваються в комплексі з
осолоділими ґрунтами на стародавніх озерних відкладеннях. Усі ці ґрунти
порівняно слабко використовуються в землеробстві, за винятком різностей, що
утворюються на карбонатних морених або озерних відкладеннях. У південній
частині помірного пояса і в субтропіках однорідні ґрунти поширені бурі лісові
ґрунти, ненасичені в північній частині і насичені на півдні. Вони формуються в
умовах рясного атмосферного зволоження і досить родючі, але часто містять
щільний водонепроникний підгрунтовий шар і вимагають осушення. На півдні від
Великих озер і на північному заході Центральних рівнин в умовах помірно
вологого клімату сформувалися чорноземні ґрунти прерій, слабо кислі або
нейтральні з високим вмістом гумусу. Значно ширше представлені каштанові
ґрунти, що утворюють великі масиви на Великих рівнинах і Колумбійському плато.
В областях сухого і континентального клімату Великого Басейну розвинуті солоні
бурі напівпустельні ґрунти в сполученні із солончаками. У південних частинах
рівнин Північної Америки зміни ґрунтів ще більш тісно пов'язані з вологістю
клімату там переважають червоноземі і жовтоземі ґрунти. На захід від Міссісіпі
поширені червоно-чорні ґрунти субтропічних прерій, коричневі і сіро-коричневі
ґрунти чагарникових степів, у внутрішніх частинах Мексиканського нагір'я -
сіроземи і примітивні ґрунти субтропічних пустель, на Каліфорнійському
півострові - пустельні тропічні ґрунти. У низинних районах Центральної Америки
поширені переважно червоно-жовті ферралітні ґрунти вологих лісів і червоні
ферралітні ґрунти саван. На схилах Кордильєр поширені різні варіанти гірських
ґрунтів, серед яких у вологих районах переважають гірські бурі лісові, у сухих
- гірські коричневі ґрунти.
Рослинність
Флора Північної Америки в основному
належить до Голарктичної флористичної області, крім півдня, рослинність якого
відноситься до Неотропічної флористичної області. У рослинному покриві
Північної Америки виявляється велика подібність з Євразією. На північ від 47°
пн. ш. зони рослинності витягнуті зі сходу на захід та з північного сходу на
південний захід і південь - переважно в меридіональному напрямку. У північних
частинах Канадського Арктичного архіпелагу і Гренландії поширена бідна
рослинність арктичних пустель, що складається переважно з накипних лишайників,
мохів і деяких видів вищих судинних рослин, що не утворюють суцільного покриву.
Південну частину архіпелагу і широку смугу арктичного узбережжя материка займає
тундра. У північній частині цієї зони переважають мохово-лишайникові, на півдні
- чагарникові формації. Північну межу деревної рослинності утворюють ялина
(чорна і біла), модрина американська, тополя бальзамічна.
Лісотундра простягається смугою шириною
близько 100-200 км і являє собою сполучення хвойних лісів по долинах рік, тундр
і рідколісь на вододільних ділянках. На заході материка (півострів Аляска,
Алеутські острови) лісотундра змінюється океанічними лугами, що розвиваються в
умовах морського клімату з літніми температурами, недостатньо високими для
виростання дерев. Травостій утворюють високі злаки і яскраве різнотрав'я.
Лісові зони займають близько третини
території материка; найбільш поширені ліси помірного поясу, представлені
підзонами тайги, приокеанічних хвойних, мішаних і широколистяних лісів. Тайга
складається переважно з темнохвойних порід з домішкою дрібнолистих (ялина чорна
і біла, ялиця бальзамічна, осика, береза паперова), соснових борів (сосни
веймутова, Банкса та інші) на піщаних відкладеннях. Приокеанічні хвойні ліси
поширені на західному узбережжі Канади і північному заході США в долинах,
прибережних низовинах і по нижніх схилах Кордильєр. Головні породи: ситхинська
ялина, псевдотсуга (дугласова ялиця), туя західна, тсуга (гемлок) і різні види
сосон, у південних районах - деякі широколистяні (орегонський дуб). У верхній
межі лісу (800-2000 м) змінюються гірсько-тайговими смереково-ялиновими лісами,
вище - гірською тундрою. Мішані ліси розташовані в районі Великих озер і
Північних Апалачів. На сухих вододільних ділянках з покривними суглинками
переважають ліси з клену, ільми, липи, берези і гемлока, на піщаних терасах рік
- соснові бори і бори з чагарниковими дубами і березами, на моренних грядах -
ялиново-пихтові ліси. На схилах Аппалачів, приблизно вище 700-1000 м,
з'являються мішані і хвойні ліси на підзолистих ґрунтах. У субтропіках ліси
представлені двома зонами: вічнозелених мішаних лісів на сході і вічнозелених
хвойних лісів на заході. На поверхні морських терас і плато деревостій
утворюють вічнозелені дуби, ільми, магнолії і численні види сосни, перевиті
ліанами, по долинах рік - ліси з дубів, магнолій, тиси, болотного кипарису. На
пісках, головним чином на узбережжях, - чисті соснові бори з низькорослими пальмами
в підліску. У найбільш сухих, південних районах ліси змінюються формацією
жорсткостколистних вічнозелених чагарникових дубів (чапараль). На Великих
рівнинах вона являє собою чергування ділянок злаково-різнотравної рослинності
лугового степу з мілколисту, на Центральних рівнинах - високотравний
бородачевий степ (прерію) і дубово-гикорійові рідколісся.
Степи поширені на Великих рівнинах,
Колумбійському плато й у Каліфорнійській долині. На сході Великих рівнин у США
зустрічаються ковилові і пирійні степи, в інших частинах переважають сухі
низькотравні степи з трави грама і бізонової, пирію, злаку селіна та інших. На
півдні Великих рівнин сухі степи змінюються субтропічною мескитовою саваною.
Території Центральних і Великих рівнин інтенсивно використовуються в сільському
господарстві.
Пустелі і напівпустелі займають Великий
Басейн, східну частину плато Колорадо і території, що прилягають до
Мексиканської затоки. Напівпустелі з псамофільної злаково-полинової рослинності
на бурих ґрунтах розташовані біля східного підніжжя Скелястих гір США. На іншій
території невеликі ділянки напівпустель і пустель чергуються в залежності від
умов рельєфу і зволоження. На північ від 37° пн. ш. рослинний покрив утворюють
напівчагарники - полин, лобода, саловое дерево і солянки, південніше -
чагарники з креозотових кущів, окатили і сукуленти кактуси, юки й інші. Гірські
хребти і піднесені ділянки плато, що піднімаються над улоговинами, вкриті
злаками, сосново-ялівцевим або сосново-дубовим рідколіссям. На верхніх схилах
високих гір вони змінюються ялиново-пихтовими лісами й альпійськими лугами,
Південної частини Мексиканського нагір'я і Флориди, Центральна Америка і
Вест-Індія мають тропічну рослинність.
На найбільш вологих ділянках - вологі
вічнозелені ліси з гігантських дерев з безліччю ліан і епіфітів, бамбуків, що
змінюються з висотою мінливо вологими листопадними (буки, липи, дуби та інші)
тропічними лісами і гірськими субтропічними вічнозеленими лісами і чагарниками.
На підвітряних схилах - тропічні савани, що включають сухі колючі низькорослі
ліси, переважно з представників сімейства бобових. Уздовж узбереж - мангрові
ліси. Тваринний світ
Фауна більшої, позатропічної частини
материка має значну схожість з фауною аналогічних частин Євразії. Характерні
тварини тундрової зони: північний олень (кариб), білий ведмідь, песець, лемінг,
заєць-біляк, біла сова, біла куріпка. Вівцебик зустрічається тільки на півночі
Канадського Арктичного архіпелагу, у Гренландії. Найбільш типові представники
тайги: лось, олень вапіті, американська куниця, бурий ведмідь, канадська рись,
росомаха, бобер, деревний дикобраз (голкошерст), ондатра, куниця ілька, червона
білка, велика летяга. Чисельність тварин, особливо хутрових звірів, різко
скоротилася. Ще більш постраждала фауна змішаних і широколистяних лісів, що
включала ряд оригінальних видів (наприклад: віргінський олень, скунс, сіра
лисиця, червона рись, сіра білка, кріт зіркорил, із птахів - вилкохвостий лунь,
дика індичка). Частіше зустрічаються ховрахи, землерийки, лісові бабаки. У
субтропіках, на південному сході материка, зустрічаються представники тропічної
фауни - алігатор, кайманові черепахи, ібіси, фламінго, пелікани, колібрі
каролінський папуга. Сильно винищені тварини степів і лісостепів: бізон
(зберігся тільки в заповідниках), антилопа вилоріг, олень мазам (зберігся в
горах), койот, лисиця прерій; чисельні гризуни (ховрашки, лугові собачки),
степові тхори, борсук, мішковий пацюк і птахи (земляна сова, луговий тетерев та
інші). Для гірничо-лісових ландшафтів Кордильєр характерні товсторіг, або
сніжний баран, ведмідь грізлі (зберігся на Алясці), сніжний козел. На
пустельних-степових плоскогір'ях численні плазуни, у тому числі отруйні -
гримуча змія і ящірка ядозуб; ящірка фринозома, степовий удав і деякі інші. У Центральній
Америці, Вест-Індії, зокрема на півдні Мексиканського нагір'я переважають
тропічні тварини, у тому числі південноамериканські - броненосці, мавпи,
кажани, колібрі, папуги, черепахи, крокодили, ящірки й інші.
На території Північної Америки створено 55
національних парків (у тому числі 19 у Канаді, 27 у США, 6 у Мексиці і 3 на
Кубі), у яких поєднуються охорона флори і фауни і добре розвинутий туризм.
Найбільш відомі національні парки: Єллоустонський, Великий Каньйон,
Йосемітський, Банф, Джаспер, Секвоя, Еверглейдс. Природне районування
