Економічна історія. Розквіту Київської Русі в IX—XI ст. сприяло її вигідне положення на перехресті торговельних шляхів і створення єдиного економічного й культурного про­стору. У XII ст., після перекриття кочівниками торговельного шляху по Дніпру «з варяг у греки», відбувся розпад Київської Русі на незалежні князівства. Виснажені міжусобицями, напа­дами половців, монголотатар, поляків і литовців, вони стали окраїнними землями інших, могутніших держав. Зруйнована економіка була відновлена лише в XV—XVI ст. як частина аграрного господарства Польського королівства, а потім поль­ськолитовської Речі Посполитої. Після інтеграції з Російською імперією в XVII—XVIII ст. Україна зробилася головною жит­ницею Росії. Наприкінці XIX ст. Донецький басейн (Донбас) перетворився на один із головних гірничодобувних і металур­гійних центрів Росії, а Одеса стала одним з її головних морсь­ких портів. При радянській владі Україна зберегла статус роз­винутого аграрного й гірничодобувного регіону. Крім того, розвивалися обробна промисловість, транспорт і сфера по­слуг. Незважаючи на значні руйнування під час Другої світо­вої війни, Україна залишилася однією з найбільш розвинутих республік СРСР.

Національний дохід. Відповідно до західних оцінок, наці­ональний дохід України на душу населення в 1970х роках був вищий, ніж в Італії. Наприкінці 1970х років ріст припи­нився, у 1980х роках почався спад, а після 1990 р. вибухнула економічна криза. Зниження національного доходу склало 11 — 15% на рік за період з 1991 по 1994 рр.; у 1995 р. валовий національний продукт складав 2400 дол. на душу населення. Результатом гіперінфляції стало майже повне руйнування в 1993—1994 рр. економіки країни, більшість жителів України були змушені зайнятися вирощуванням продуктів харчуван­ня на власних городах і працювати на декількох роботах. До 1997 р. інфляцію вдалося призупинити, але середньомісячний дохід громадян складав 90 дол., а в 1998—1999 рр. продовжу­вав знижуватися.

Економічна географія. В Україні є три економічні райони: ДонецькоПридніпровський, ЦентральноЗахідний і Півден­ний. У першому зосереджені підприємства гірничодобувної, металургійної, хімічної й важкої промисловості. У другому — обробна, легка і харчова промисловість. У Південному районі переважають суднобудування, портове господарство й індус­трія відпочинку. Найбільш привабливі для туризму райони — Крим і Карпати. Повсюдно є сприятливі умови для сільського господарства. Західні й центральні області України спеціалі­зуються на технічних і харчових культурах (цукровий буряк, хміль, кукурудза, картопля), у південній Україні переважає зернове господарство й садівництво, біля великих міст розви­нуте овочівництво.

Трудові ресурси. У 1997 р. чисельність трудових ресур­сів склала 22,6 млн чоловік. У галузевій структурі зайнято­сті переважає сфера послуг — 49%. У промисловості й будів­ництві зайнято 30%, у сільському, лісовому і рибному госпо­дарстві — 21%. Загальна кількість безробітних у 1998— 1999 рр. сягнула 2 млн чоловік. Частка жінок серед безробіт­них складає 66%, молодих людей (у віці до ЗО років) — 36%. У пошуках роботи багато жителів республіки виїжджають у Російську Федерацію, східноєвропейські й середземномор­ські країни.

Енергетика. Україна має значні запаси кам'яного вугілля (Донецький і ЛьвівськоВолинський басейни) і бурого вугіл­ля (Дніпровський басейн); невеликі родовища нафти і природ­ного газу розташовані в Прикарпатті й на північному сході республіки. Ці енергетичні ресурси використовуються на ве­ликих теплових електростанціях (Вуглегірській, Криворізь­кої, Бурштинській, Зміївській та ін.). На Дніпрі побудований каскад гідроелектростанцій (Каховська, Дніпровська, Канів­ська, Київська й ін.). Більше чверті вироблюваної в Україні електроенергії дають атомні електростанції (Рівненська, Запо­різька, Південноукраїнська й ін.). Безпека їхньої роботи ви­кликала сумніви після вибуху реактора на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 р., що призвів до радіоактивного забруд­нення північної України, деяких районів на заході Росії і біль­шої частини Білорусії. Виробництво електроенергії в 1995 р. склало 194 млрд кВт год. Оскільки власні паливні ресурси забезпечують лише 58% потреб України, інша їхня частина надходить з Росії й Туркменістану. В умовах кризи в нафтовій промисловості Росії й зростання цін на паливо паливноенер­гетичний сектор економіки України став украй неефективним і викликав загальне падіння виробництва.

Транспорт. У країні добре розвинуті шляхи сполучення. Є 247,3 тис. км автодоріг, у тому числі 82% із твердим покрит­тям, і 22,7 тис. км залізниць. Обсяг вантажних і пасажирських перевезень у 1990ті роки постійно знижувався. Важливим джерелом доходу є перекачування російської нафти і газу в центральну й західну Європу по транзитних трубопроводах. У Києві, Харкові й Дніпропетровську є метрополітен. Розви­нутий морський і річковий (по Дніпру) водний транспорт, а також система повітряних сполучень. Серед інших, діють нові авіакомпанії («Міжнародні українські авіалінії», «Київавіа», «Аеросвіт» й ін.).

Організація й планування виробництва. У період існу­вання СРСР економіка України була підпорядкована дикта» тові Держплану СРСР, що разом з українським Держпланом розробляв п'ятирічні плани її розвитку як інтегральної части^ ни радянської економіки. Українські підприємства підпоряд­ковувалися союзним міністерствам у Москві або республікан­ських міністерствах у Києві. Після 1991 р. підприємства, не­зважаючи на збережену формально приналежність до держав­ної власності, потрапили під контроль своїх директорів. До 1996 р. близько 6 тис. середніх і великих підприємств стали акціонерними товариствами, а до 1998 р. було приватизовано 45 тис. невеликих підприємств і майже 99% магазинів роздріб­ної торгівлі, підприємств торгівлі й сфери послуг.

Сільське господарство. Приватні селянські господарства України, як і інших республік СРСР, на початку 1930х років зазнали насильницької колективізації. У результаті створення колгоспів і радгоспів найбільш активна частина селянства була репресована і позбавилася стимулу до виробництва. Подаль­ший розвиток індустрії забезпечив вищий рівень механізації сільськогосподарського виробництва і певне підвищення про­дуктивності праці. Однак колгоспи й радгоспи койтролювалися місцевими представниками компартії й орієнтувалися на плани державних постачань, що стримувало виробництво. У 1960ті роки селянам булр дозволено мати невеликі власні наділи землі, що забезпечували до третини загального сільсь­когосподарського виробництва країни. Приватизація сільгосп­угідь стала однією з головних цілей, поставлених українською державою після 1991 р. Перешкоди на шляху приватизації землі досить значні: літнє сільське населення (в основному жінки), брак капіталу в селянства, відсутність допомоги дер­жави. До січня 1998 р. в Україні було майже 36 тис. приватних селянських господарств і 8 тис. великих колективних госпо­дарств. Сприятливі кліматичні умови й грунти України забез­печували в умовах СРСР відносно високу врожайність. У 1985 р. УРСР дала 46% усієї пшениці, 56% кукурудзи, 60% цукрового буряка, 50% соняшника СРСР. Виробництво яло­вичини складало 24% від загальносоюзного. У наступні роки сільськогосподарське виробництво України почало знижува­тися: у 1991 р. (1997) Україна виробила 38,7 (35,4) млн т зерна, 36,3 (17,5) млн т цукрового буряку, 4,1 (1,9) млн т м'яса і 22,7 (13,7) млн т молока. Скорочення виробництва пов'язане з дезорганізацією господарства, скороченням ринку збуту сіль­ськогосподарської продукції й зростанням конкуренції з боку закордонних товаровиробників.

Рибальство і рибопереробна промисловість. Незважаючи на виснаження рибних запасів, у Чорному й Азовському мо­рях, а також на нижньому Дніпрі дотепер ведеться комерцій­ний лов риби, насамперед осетрових, хамси, ставриди, скумб­рії, камбали й коропа. У 1976 р. улов риби в Україні склав 1,1 млн т (12% від загальносоюзного), у 1991 р. — 816 тис. т. Найбільші рибоконсервні заводи знаходяться в Маріуполі, Керчі, Бердянську, Одесі й Валковому.

Лісове господарство і лісова промисловість. У 1890х ро­ках 18% території України були вкриті лісами. Знищення лісів протягом двох світових воєн, хижацька експлуатація в царсь­кий час і при Габсбургах, але особливо при радянському режи­мі, призвели до скорочення лісової площі до 13% на початку 1990х років. У 1957 р. було вжито законодавчих заходів для регулювання лісозаготівель і лісовідновлення, однак вони не виконувалися. Україна має розвинуту лісопереробну промис­ловість, особливо в Карпатах. Целюлознопаперові фабрики є на півночі й північному заході. Кілька заводів і фабрик зайня­ті обробкою деревини і виробництвом меблів. У 1991 р. було вироблено 8 млн кубометрів лісоматеріалів, 353 тис. т паперу, 463 тис. т картону. В подальші роки обсяги виробництва різко впали.

: Гірничодобувна й переробна промисловість. Окрім ву­гілля Україна має багаті р'одовища залізної руди (близько 46% усіх запасів колишнього СРСР), марганцю, калію, тита­на, ртуті, магнію, урану, графіту, мінеральних солей, гіпсу й алебастру. Великі металургійні заводи побудовані в Запоріжжі, Маріуполі, Дніпропетровську, Донецьку, нафтопереробні за­води є в Херсоні, Одесі, Дрогобичі, Кременчуці, Лисичансьїсу. У 1991 (1997) р. вироблено 136 (76) млн т вугілля, 5(4,1) млн т сирої нафти, 37 млн т чавуна, 45 (26) млн т сталі, 33 (20) млн т прокату. У Донбасі й Наддніпрянщині розвинута хімічна промисловість, що виробляє соду, сірчану кислоту, добрива, синтетичні смоли, пластмаси, волокна, шини і різні хімікати.

Машинобудування. Україна виробляє устаткування для важкої промисловості, енергетики (електромотори, турбіни, потужні трансформатори), залізничного транспорту (локомо­тиви, вантажні вагони), гірничодобувної промисловості (екс­каватори, бульдозери, вугільні комбайни), автотранспорту (ван­тажівки, автобуси, легкові автомобілі), цивільної авіації (па­сажирські літаки, авіаційні двигуни) і сільського господарства (трактори, сільгосптехніка). Крім того, виробляється весь спектр побутової, а також комп'ютерної техніки. Космічні тех­нології й озброєння — важливий напрямок розвитку машино­будування України. Військовопромисловий комплекс на по чатку 1990х років давав близько 1/4 обсягу промислового виробництва України