На VIII з’їзді Українського
географічного товариства (Луцьк, 2000) важливе місце було приділено розвитку
географічної освіти і культури. Цій проблемі було присвячено 69 доповідей на
відповідній секції, з якими виступили відомі українські географи, в тому числі
Л.Г.Руденко, І.Г.Черваньов, П.О.Масляк і ін. Та лише дві з
цих доповідей (П.Штойко, і Й.Свинко) торкнулися такого болючого і не висвітленого
питання, як розвиток географічної науки представниками західної діаспори.
Важливість
такого вивчення посилюється тим, що саме через географію західної діаспори приходить
ідея вивчення України і формування нового напрямку в географічній науці –
українознавства.
Слід
відмітити, що географічна наука західної
діаспори має значну систему навчальних та наукових закладів, серйозну професуру
і гідні наукові досягнення. Щодо закладів, то в першу чергу слід відмітити заснований
у Відні, а потім переведений до Праги Український вільний університет,
Український високий педагогічний інститут ім. Драгоманова у Празі та Українську
господарську академію в Подєбрадах.
Серед
засновників Українського вільного університету були відомі вчені
І.Горбачевський, О.Колесса (ректор), С.Рудницький, С.Дністрянський і ін. Ці
вчені домоглися статусу університету західноєвропейського зразка, який був
визнаний урядом Чехословацької республіки на чолі з Т.Массариком.
Під
час роботи в УВУ С.Рудницький (1877-1937) читає курси “Географія України” ,
“Завдання і методи землезнання України і Східної Європи взагалі”. В цей час
його наукові інтереси спрямовувалися на вивчення природних областей України та
геології і геоморфології Підкарпатської Русі (Закарпаття). В 1923 році в Празі
силами УВУ було видано дві частини “Основ землезнання України”, які перевидавались
у Львові (1924, ч.1) та Ужгороді (1926, ч.2). У надрукованій у 1925 році книзі
“Історія землезнання. Частина І (Старі часи)” було покладено початок систематичного
вивчення в українській географії історії географічної думки (О.Шаблій, 1993).
Серед
учнів С.Рудницького у Празі були К.Буцура, В.Огоновський, Федів та ін. Деякі з
них поїхали в Харків на запрошення уряду Радянської України і розділили
трагічну долю свого учителя.
Незважаючи
на нетривалу працю С.Рудницького в Інституті географії і картографії в Харкові,
йому вдалося створити географічний напрям українознавства. Аспірантом інституту
(а, можливо, і самого С.Рудницького) був молодий О.Т.Діброва, учні якого
М.Д.Пістун, Ю.І.Пітюренко, М.П.Крачило та інші створили серйозні наукові праці
практично по всіх областях України. Названі вище вчені ввійшли до числа
провідних і найбільш відомих вчених держави.
Серед
співпрацівників С.Рудницького в Українському вільному університеті у Празі були
Ф.А.Щербина, М.Дольницький, М.Іваничук. Зокрема М.Дольницький, продовжуючи
працю С.Рудницького, сфорормулював концепцію України як географічної одиниці і
показав, що за політико-адміністративними межами українці в кращому разі
асимілювали.
Відомий
статистик і історик Ф.А.Щербина (1849-1936) належав до відомої школи земських
статистиків і за дослідження селянських господарств Острогожського повіту був
нагороджений Великою Золотою медаллю Російського географічного товариства
(1887). Член-кореспондент Петербурзької АН, Ф.Щербина досліджував проблеми
історії та економіки України та українських етнічних земель.
До
числа здобутків західної міграції відноситься наукова діяльність проф.
В.Садовського (1886-1947), який в 1925-1945 роках працював в Українській
господарській академії в Подєбрадах та в Українському вільному університеті.
Родом з Волині, В.Садовський дав вичерпну характеристику економіки українських
земель (1935), показав негативні риси індустріалізації в Радянській Україні
(1925), провів економіко-географічне районування України (1931), показав
колоніальну політику більшовицького уряду по відношенню доУкраїни (1936).
Другий
волинянин І.Фещенко-Чопівський (1884-1945) створив ряд наукових праць з
економічної географії, в першу чергу проаналізував природні ресурси України.
Ним же було підготовлено підручник з економічної географії України.
Доля
обох вчених трагічна. Вони загинули в застінках сталінського ГУЛАГу і були
реабілітовані лише в 90-х роках.
Велику наукову школу українознавства
створив відомий географ В.М.Кубійович (1900-1985). Його, а також Ю.Полянського,
І.Теслю, І.Олексишина, М.Кульчицького, А.Жуковського й ін. відносять до
представників західної діаспори повоєнного періоду.
Автор праць з демографії та антропології України,
дослідник Карпат Володимир Кубійович ще в довоєнний час видав фундаментальні
праці: “Атлас україни та сумежних країв” (1937), та “Географія України та
сумежних земель” (1938). Він у 1940 році став професором
Українського вільного університету.
Майже
40 років свого життя Кубійович присвятив українській енциклопедії. Завдяки його
праці в 1955-1989 роках вийшли трьохтомна предметна і десятитомна словникова
Енциклопедія Українознавства. Весь свій спадок В.Кубійович заповів на продовження
своїх праць та субсидій для українознавців.
Володимир
Кубійович створив центр Наукового Товариства ім. Т.Шевченка в Сарселі під Парижем,
який працює до даного часу.
В
Українському вільному університеті працював відомий геолог і геоморфолог
Ю.Полянський, який згодом став провідним спеціалістом по Андах і був удостоєний
Державної премії Аргентини.
Ю.Полянський
та І.Тесля співпрацювали з Кубійовичем ще під час видання “Атласу України і
су-межних країв” та “Географії України і сумежних земель”, підготували для цих
праць окремі карти і розділи.
І.Теслі
(1902-1996) належить ряд праць з метеорології, кліматології, картографії та
історії українських поселень у Канаді. Він є автором посібника з географії
України “Наша Батьківщина” для шкіл української діаспори
Багато праць з геології і геоморфології України
належить І.Олексишину (1901-1987), дослідникові стратиграфії і геоморфології
Північного Поділля і Південної Волині.
Після смерті В.Кубійовича НТШ в Європі очолює
А.І.Жуковський (народився 1922). Уродженець Буковини, він з 1980 року є
професором Інституту Східних мов і цивілізацій Паризького університету, а з
1969 – професор УВУ в Мюнхені. У своїх працях вчений досліджує питання історії
освіти, науки і культури України, суспільного і національно-визвольного руху в
Україні. В березні 1992 року А.Жуковський обраний членом
Національної академії наук України по спеціальності “історія культури”. Відтоді
НТШ в Сарселі і НАН України почали сумісну наукову роботу, яка спрямована на
видання сучасної енциклопедії України.
Вивчення
наукової спадщини вчених діаспори, розпочате О.Шаблієм, Ф.Заставним та
В.Руденком, є цінним внеском у скарбницю української географії, відновлює
незаслужено забуті імена і на даний час чекає свого продовження.
Список використаної літератури
1.Енциклопедія Українознавства.
Загальна частина. Перевидання в Україні. – К.,1994.
2.Жупанський Я.О. Історія географії в
Україні. – Львів: Світ,1997.
3.Заставний Ф.Д. Географія України. –
Львів: Світ,1994.
4.Казачий словарь-справочник. Т.3 /
Составитель Г.В.Губарев. – Сан Ансельмо, Калифорния, США, 1969.
6.Свинко Й. Визначні галицькі геологи
й географи західної української діаспори та їх внесок у розвиток географічної
науки і освіти // Україна та глобальні процеси: Зб. наук. праць. Т.3. – Київ-Луцьк:
Ред.-вид. відд. “Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 2000.
7.Шаблій О.І. Академік Степан
Рудницький – фундатор української географії. – Львів-Мюнхен: Ред.-вид. відд.
Львівського держуніверситету, 1993.
8.Штойко
П. Україна як географічна одиниця (Особливості концептуального підходу у
викладі Мирона Дольницького) // Україна та глобальні процеси: Зб. наук. праць.
Т.3. – Київ-Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 2000.